6

- Оук! - тихий, вкрадливий окрик змусив Оука замовкнути на півслові.

- Так, Мій Король!

- Ти можеш іти.

- Дякую, Ваша Величносте!

Оуку не потрібно було говорити двічі. Мить - і тільки його і бачили.

Лише тепер, коли навколо нас запанувала така тиша, що було чути, як дзвенить павутиння в кутку біля шафи, я раптом усвідомила, що стою обличчям до вікна, спиною спираюся на тверді груди ельфа, плечі мені зігріває його мантія, а... руки ельфа цілком собі природно влаштувалися одна - під моїми грудьми, інша - на животі. Того й гляди він відчує метеликів, що раптом вирішили оселитися всередині мене.

Я обережно виплуталася з рук Короля. Щоправда, він і не заважав мені це зробити.  Лише з дивно задумливим обличчям спостерігав за мною.

- Що за легенда? - запитала я, намагаючись не дивитися на ельфа, немов боялася, що він викриє мене в чомусь. Сама з діловитим виглядом присунула до шафи стілець, підняла поділ сукні.

- Що це ти робиш? - вкрадливо запитав ельф.

Я подивилася на нього, і тут же відпустила поділ сукні - ельф, не мигаючи, дивився на те місце, де секунду тому виднілася моя нога. Він що, ніколи не бачив жіночих ніг? Або це саме мої справили на нього таке враження? Навіть самій смішно стало!

- Ти ж хотів щоденники почитати. Хіба ні?

- Хотів, - погодився Хейян і впритул підійшов до стільця, на який я вже залізла.  Його руки лягли мені на стегна. - Обережно. І як часто ти підіймаєшся на це хитке диво меблів?

- Та майже щодня, - відповіла, червоніючи. Сподіваюся, він подумає, що це я від напруження почервоніла, а не через те, що його руки так по-хазяйськи лежать на моїх стегнах. - То що там за легенда? - нагадала я, намагаючись зістрибнути.

Але ельф спіймав мене в польоті, опустивши на землю так повільно, ніби сумнівався - а чи варто взагалі мене опускати.

- Кажуть, що кожен, хто постоїть під веселкою, незабаром знайде свою пару, - відповів він.

- Ммммммм. У нас теж так кажуть. Тільки трохи по-іншому - кожен, хто постоїть під веселкою, знайде своє кохання. До речі, не хочете спробувати, Ваша Величносте?

- Мені це не потрібно, - хмикнув він.

- Ну чому ж? Прославитеся першим у Середзем'ї королем, який пізнав кохання...

Ельф примружив око, мабуть, збираючись щось або сказати, або зробити. Я вирішила випередити його намір і всунула йому в руки кілька щоденників.

- Рекомендую, Ваша Величносте, почати зі щоденника першої королеви.

- Мені б почати з того, де багато повчальних історій, а не описів рослин.

- Ось я й кажу, почни з найпершого щоденника. До речі, ти щось прочитав у щоденнику цікавого? Не поділишся?

Ось тривожить мене його погляд, і все тут. Чи може, я все вигадала і просто мені все це здається? Як тій кішці, що чуже сало з'їла?

- Дізнався, наприклад, що бували ще випадки, коли звірі з Грані забрідали в Середзем'я.

- Так? - запитала, подивившись на ельфа, який гортав рукопис. І де це він таке вичитав? Я прочитала щоденник Алісії від аза до іжиці, і нічого такого не бачила. Хоча... А чи не може бути так, що порожні сторінки в її щоденнику зовсім не порожні? Просто написані особливим чорнилом? Це пояснило б багато чого... - Рада, що мій Шрам не такий уже й виняток.

- Ти не права. Він і є - виняток. Зазвичай ці звірі заходять ненадовго і, як правило, з якоюсь певною місією.

- І яка ж місія в мого вовка?

Ельф смикнув плечем.

- Я не знаю.

- А я казала тобі, що вже зустрічала його раніше? У світі людей?

- Це неможливо.

- Значить, можливо, - образилася я. Адже очевидно ж, що Шрам - зовсім не звичайна тварюка з-за Грані. - Я була тоді маленька, і зайшла далеко в ліс. Настільки далеко, що опинилася біля кордону з Ельфійським Лісом...

Для мене виявилося цілковитою несподіванкою, що Хейян закрив щоденник своєї прародительки, і дуже уважно слухав мене.

- Ельфійський Ліс?

- Так, так ми називаємо той ліс, який ти назвав Гранню. Так от, я опинилася біля самого кордону. І раптом побачила крихітну квітку.  Я ніколи такої не бачила...

- Де побачила? - неввічливо перебив мене ельф.

- Майже на кордоні, але саме в Ельфійському Лісі.

- Цього не може бути. Усередині Грані нічого не цвіте.

- Ти забув... - багатозначно відповіла я, натякаючи на квіти, що виросли в тих місцях, де ступала моя боса нога.

Ельф вочевидь згадав це, напружено подивився на мене.

- І що?  - запитала я. - Що це означає?

Він знизав плечима, мовляв, не знає.

- Так от, я потягнулася за квіткою і зірвала її.  От тільки мене раптом стало затягувати в Ельфійський Ліс. Знаєш, як у трясовину затягує? Ось тоді-то і з'явився Шрам. Щойно він підбіг і лизнув мене за руку, трясовина... тобто, ліс, одразу ж відпустив мене.