2

Звичайно ж, я погодилася. Нерозумно було б втрачати можливість познайомитися з ельфом ближче.

Я кивнула.

- Тоді до вечора...

Я почула, як він затримав подих, напевно, за звичкою збираючись сказати «Моя Королева». Але не сказав, а, клацнувши зубами, рішуче вийшов через двері.

Тепер уже я проводжала його поглядом, із хвилюванням зізнаючись собі, що цілком могла б покохати цього ельфа. Похмурого, рішучого, часом жорстокого... І такого самотнього.

Чи такого чоловіка я хотіла бачити поруч із собою все своє життя? Звичайно ж, ні.

І все ж, він неймовірно мене хвилював. Он, плечі досі палають у тому місці, де його руки торкалися мене. Та й я не можу не визнати, що прості дотики цієї холодної істоти здаються мені набагато чуттєвішими, ніж поцілунки Марка.

Я не дійшла до ліжка, а опустилася на підлогу там, де стояла. Шрам, поскулюючи, проповз відстань, що розділяє нас, і скрутився калачиком навколо мене, поклавши голову мені на коліна. Бідолашна тварина! Навіть відчуваючи страждання, вона все одно продовжує турбуватися про мене. Я ласкаво почухала його між вухами, з подивом помітивши, що білосніжна раніше шерсть стала не просто тьмяною, а прозорою. Немов кожна шерстинка була створена не з плоті, а зі щільного туману.

Але, найімовірніше, мені це здалося.  Занадто багато звалилося на мене сьогодні, тож мені може привидітися ще й не таке. Наприклад те, що ельф не так уже й байдужий до мене, як хоче це показати.

Я й сама не помітила, як сон зморив мене.

- Невже спати на породженні Грані набагато комфортніше, ніж у м'якому ліжку? - чую зовсім поруч глузливі слова.

Розплющую очі - і завмираю. Хейян? Що він тут робить? І чому посміхається? А що, він уміє посміхатися?!

Я поспішаю встати, але раптом розумію, що не можу цього зробити! Бік болить від того, що я довго пролежала на ньому на твердій підлозі, нога затекла, і я зовсім не відчуваю її. З головою - і зовсім біда. Може, Шрам і виплодок Грані, але дуже гарячий виплодок - настільки гарячий, що моє волосся злиплося від поту і прилипло до чола.

Можу собі уявити, що подумав Король Ельфів, побачивши свою Королеву в такому вигляді.

Але, здається, він виглядає цілком задоволеним. Настільки задоволеним, що забувся і не приховав зацікавлений вираз обличчя.

 - Що ти тут робиш? - я знову марно спробувала встати, та коли не вийшло, змирилася і відкинулася назад... очікуючи, що знову опущуся на м'який бік Шрама.

Але виявляється, вовк встиг відійти вбік, і я незграбно впала, вдарившись головою об... вчасно підставлену долоню.

Ельф фиркнув, старанно намагаючись приховати усмішку.

- Що ти робиш? - поставила наступне запитання. Не просто тому, що дуже хотіла це дізнатися. А тому що розгубилася від його такого несподіваного вторгнення в мій особистий простір.

- На яке саме запитання я маю спочатку відповісти? - ельф завмер наді мною, не кваплячись ні допомогти мені встати, ні піднятися самому, з такою цікавістю роздивляючись моє обличчя, що навіть злякалася: може, у мене бородавка на носі виросла? А що? Цілком можливо! Адже я мала контакт з потворним фейрі. Хіба мало, чим могла від нього заразитися.

- З моїм обличчям щось не так? - запитала, піднявши долоню до обличчя.

- Та все не так, - пробурмотів ельф. - Мене не попереджали, що Королева може виявитися такою... особливою.

Наступної миті незворушна маска знову опустилася на його обличчя. Він легко, немов пушинку підняв мене і посадив на край ліжка.

- І що ви маєте на увазі? - образилася я.

- Я... покажу тобі, - сказав ельф, і додав: - Трохи пізніше. І до речі, я тут, бо ми домовилися повечеряти разом. Мені здається, нам варто пізнати одне одного краще.

Я з підозрою подивилася на нього. Я, звісно, згадала, що ми домовилися про спільну вечерю. Але ось це його «пізнати краще»... Чи не дослухався він до чергових настанов Ріанни?

- До речі, Ваша Величність, - я потягнулася до стопи, що затерпіла, і почала розминати її, - у сьогоднішній пригоді Ріанна не винна. Це я наполягла...

- Не варто забивати свою... - він ковзнув поглядом по моєму все ще вологому волоссю, змусивши мене спалахнути від збентеження, - симпатичну голівку тим, що тебе не стосується, Моя Королева. Я вмію поводитися зі своїми підданими, втім, як і зі своїми ворогами.

- Так, я бачила, - тихо пробурмотіла. Але, мабуть, недостатньо тихо, бо ельф підняв догори брову. Дивно це виглядало, коли на нерухомому обличчі раптом оживає якась його частина.

Не погано б не тільки навчитися контролювати своє обличчя, а й навчитися тримати язик за зубами. У Середзем'ї це вміння стане мені в пригоді.

Я зітхнула, пригладила розпатлане волосся і манірно вимовила:

- Я змушена відмовитися від вечері, Ваша Величносте. Цей день виявився занадто складним для мене...

- Ні.

- Що - ні? - сторопіла я.

- Я не приймаю відмови.  Але, так уже й бути, готовий почекати, поки Моя Королева приведе себе до ладу. Щоправда, за однієї умови...

Спалахнувши від докору в тому, що виглядаю не так, як йому хотілося б, я не втрималася від цікавості:

- І що ж це за умова?

- Ти нікому не скажеш, що проспала побачення з Королем.

- Ти серйозно? - я прикусила нігтик, з цікавістю поглядаючи на ельфа. Це ж був жарт, правда? Такий «веселий» ельфійський жарт? - А про що ж я тоді говоритиму завтра зі своїми друзями?

До речі, ельф не збрехав. Він справді терпляче чекав, поки я приведу себе до ладу. Неймовірно бентежачись, спочатку я прийняла душ. Було щось таке... інтимне, чи що, приймати душ у той час, як у твоїй спальні чекає на тебе чоловік. І зовсім не важливо, що він при цьому мовчки й нерухомо стояв біля вікна, дивлячись на нічне небо.

Не менш бентежно було переодягатися, ховаючись за дверцятами кособокої шафи, раз у раз виглядаючи - а чи не підглядає він?

Зрештою, вкотре пригладивши ще вологе, смачно пахнуче від ароматних олій волосся, я завмерла в нього за спиною.