22

Але, здається, сьогодні він не в тому настрої. Обличчя знову незворушне і схоже на обличчя мармурової статуї - дуже гарної, мужньої, але все ж таки, статуї. Губи щільно стиснуті. І навіть здається, що якщо він щось і вимовить, то навряд чи мені це сподобається. Тим паче, що я вже знаю - його слова часом ранять, немов кинджали. 

Але, зрештою, я тут не для того, щоб милуватися ним чи кокетувати. Я прийшла працювати.

Його погляд, минаючи мене, звертається до Шрама.

- Звір усе ще тут.

- Його звуть Шрам.

- Просто чудово, - тихо бурчить. - І що, він із цим згоден?

- Ну він же тут?

Ельф нічого більше не говорить, але обличчя його оживає: губи більше не стиснуті, брови рухаються, немов живуть своїм життям.

Нарешті, він хитає головою, змиряючись.

- Так що, ми будемо займатися?

Я з побоюванням поглядаю на Трон, набираюся хоробрості й погоджуюся.

- Іди сюди, - потім, відчуваючи мою нерішучість, більш м'яким голосом додає: - Я не буду змушувати тебе сидіти на Троні.

- Правда?

- Справді. Ми почнемо з азів.  Спочатку ти дослідиш свої здібності. Нам потрібно дізнатися, наскільки сильна твоя магія, як багато сил ти успадкувала від твоїх попередниць, - каже він, простягаючи мені руку і тим самим показуючи, де саме я маю встати. Щойно я опиняюся поруч, каже: - Заплющ очі.

Я підкоряюся.

Щойно я заплющила очі, щось трапилося з моїми почуттями: мій ніс майже миттєво став розрізняти нові запахи. Ніздрі здригнулися, коли я відчула холодний, дещо кислуватий запах металу, з якого зроблено королівський трон, від мого ж трону пахло смолою і вологою землею.

А ось змусили мене напружитися суміш запахів квітучих рослин, зелені та чистого повітря. Так пахне Король Ельфів. Із заплющеними очима я набагато гостріше відчуваю його присутність. Я чую його кроки. Я прекрасно розумію, в який момент він перетинає кордон мого особистого простору. Він так близько, що я відчуваю, як він рухається навколо мене.

Низьке гарчання порушує мій транс.

- Шрам, тсс, - шиплю я.

Мені почулося м'яке хихикання? Але Хейян швидко стримує приємний для мого слуху звук. Почувши його сміх, мій настрій моментально поліпшується. З одного боку, це добре. А з іншого - не дуже. Не дуже добре те, що мій настрій так прямо залежить від нього.  Я трохи відкриваю очі, намагаюся щось роздивитися крізь віяло вій. Але ельфа немає переді мною.

- Прислухайся до себе, - тихий майже шепіт, пролунав так близько, що заворушилося волосся на потилиці, змусив мене затремтіти.

Зберися, Катаріно. Не смій показувати йому свою слабкість!

- Відчуй силу, яка струмує всередині тебе.

- Я нічого не відчуваю, - тут же журюся.

- Неможливо відчути щось за десять секунд, - тут же осмикує мене. - Спробуй ще.

Його руки легко, немов пір'їнки лягають мені на плечі. Я здригаюся, коли він, ледь торкаючись, проводить пальцями по руках.  І навіть незважаючи на те, що між ним і мною є найтонша перепона з оксамиту, з якого зшита моя сукня, я несподівано гостро реагую на його дотик. Думки про заняття магією моментально випаровуються.

І тут же чую його голос:

- Відчуй, як магія пульсує в повітрі, що наповнює твої легені. Як сила концентрується у твоєму тілі. Відчуй, як вона циркулює, - його рука невагомо ковзає моїм стегном.

Я задихаюся, коли наступної миті його пальці опиняються на животі. Я відчуваю, як жаром пашить його долоня, що щільно притиснулася трохи нижче пупка. З кожною несподіваною ласкою моя магія спалахує спершу крихітними вогниками, потім розпалюється яскравими феєрверками, прямуючи до нього так, немов моя сила намагається перетікти від мене до нього.

- Ти відчуваєш це? - шепоче мені на вухо.  - Вона збирається всередині тебе... Джерело життя, яке тільки й чекає, щоб його вивільнили.

- Я... - я щось відчуваю, все вірно. Ще й як відчуваю! Ось тільки не впевнена, що справа тут у магії...

- Шшшш , - шепоче він, занадто м'яко, занадто близько. - Не відволікайся, Катріона.

Чому мені так подобається, як звучить моє ельфійське ім'я, коли він вимовляє його таким глибоким голосом? Я міцно заплющую очі й намагаюся переключити увагу. Я тут не для того, щоб плавитися від його дотиків і пурхати, почувши його голос. Я тут для того, щоб навчитися.  Але єдине, що я відчуваю всередині себе, - це темні бажання, у яких я не збираюся зізнаватися нікому - навіть собі.

- Дихай, - шепоче він. Я роблю так, як він наказує.  - Видихни.

Він дихає, видихає разом зі мною. Я немов пушинка під його руками. Вдих, видих, концентрація. Хейян стоїть позаду мене, поклавши одну руку мені на живіт, а іншою легко тримає мою долоню у своїй. Він дихає в такт зі мною. І поступово дивні бажання, які він пробуджував своїм дотиком, зникають.

Хоча ні... Вони не зникають. Вони перетворюються на щось інше, живе, іскристе, і від цього не менш прекрасне. Поверхня шкіри поколює від збудження, коли я розумію, що ось-ось відкрию всередині себе щось чарівне.  Щось, що перетворить мене на зовсім іншу Катаріну.