20

- Ні, мені складно навіть уявити таке.

Він набирає в легені повітря, вочевидь збираючись сказати ще щось таке, незрозуміле, те, чого мені й через кілька століть не осягнути. Але я не збираюся мовчати. У цю гру можна грати удвох. Я виявляюся швидшою.

- Чи можеш ти відчути, як це, коли тисячі, сотні тисяч, мільйони живих істот кличуть тебе? Чи можеш ти уявити, як це, коли земля впивається пазурами в твою шкіру, шкрябає твої кістки в пошуках життя і сили? Ти знаєш, як болісно усвідомлювати, що вони з радістю з'їдять тебе живцем, якщо їм випаде така можливість?

Він кліпає. І знову цей злегка переляканий вираз. Я виявила, що його м'який, ретельно приховуваний бік подобається мені набагато більше, ніж сувора грань. Якщо я зможу вивести його з рівноваги, можливо, у нас щось вийде...

- Ти маєш рацію, - продовжую я. - Я не можу осягнути вашу магію, тому що, як ти висловився, я - твоя протилежність. Але це означає, що і ти не можеш зрозуміти мою. І, можливо, ніхто з інших королів не давав своїм королевам шансу по-справжньому пізнати свою силу. Можливо, є щось, що саме я можу створити або зробити, щоб дати можливість нашим світам жити, не приносячи в жертву... нещасну жінку? 

Він нічого не каже, вираз його обличчя знову стає холодним і нечитабельним.

- Ти відчуваєш себе жертвою? - через якийсь час запитує він.

З холодного тону я не можу зрозуміти - злиться він, чи співчуває мені?

- Тобі так ненависна думка залишитися... зі мною?

Ну, в принципі, він чітко і лаконічно сформулював те, про що я стільки йому говорила. Але чомусь мені дуже не хотілося ображати його.

Так, мені ненависна думка, що доведеться триста років старіти поруч із байдужим, гордовитим чурбаном, відгородженою від усього іншого світу.

Але... Сьогодні він відкрився мені і з іншого боку. Не такий уже він і байдужий, а часом навіть може бути цілком стерпним... якщо не милим.

- Мені не ненависна думка залишитися поруч із тобою. Просто... У мене було своє життя. Мене не готували ні для тебе, ні для всього цього. Тож я навіть не знаю, чи поспівчували б тобі інші королі, чи, навпаки, позаздрили б.

- Це чому ще? - він блиснув на мене крижаним поглядом, трохи насупивши брови.

- Це ж очевидно, - я спробувала перевести все на жарт. - Тобі дісталася особлива Королева. Не така, як інші. 

 Куточок губи Короля сіпнувся, наче він в останній момент стримав скупу посмішку.

- Можливо, саме тому жодна з королев не наважилася навіть подумати про те, а чи може бути по-іншому? Адже їх з дитинства готували до цієї місії. І стати королевою було їхньою мрією. Але я мріяла не про це. Я не можу не задаватися цим питанням ще й тому, що слідом за мною з'явиться інша дівчина. І можливо, вона буде ще нещаснішою за мене. 

Хейян несподівано зовсім не по-королівськи фиркнув.

- Ти мене зробила щасливим, - він навіть трохи схилив переді мною голову в жартівливому поклоні.

- Це як же? - з підозрою запитала я.

- Ти щойно визнала, що не найнещасніша дівчина в наших світах.

Справді? І коли я це визнала? Але не сперечатися ж із ним, коли він явно намагається спілкуватися зі мною... по-людськи.

- Захоплююся твоїм умінням читати між рядків, МІЙ КОРОЛЕВЕ, - я так само схилила перед ним голову, як і він перед тим. Чим заслужила особливо підозрілий погляд. - Але все, що я хочу сказати... дайте мені шанс спробувати, - благаю я. - Що ми можемо втратити?

- Усе, якщо не будемо обережними, - у його голосі немає ні натяку ні на легковажність, ні на сарказм. А отже, моя ідея здається йому не такою вже й абсурдною.

- Це так важливо для тебе? - запитує він, нарешті, з ретельно прихованою образою.

Я просто кивнула

Король стоїть до мене боком, його погляд нерухомий і спрямований у порожнечу між каменем і мною.  Він ніби обирає: або я, або його світ. Я навіть не затримую дихання. Я й так знаю, що він вибере.

І раптом...

- Добре, - каже він.

- Що? - від несподіванки я захлинаюся повітрям.

- Я дозволяю тобі реалізувати свою ідею.

У мене просто немає слів.

- Але в мене є кілька умов...- він насторожено дивиться на мене.

- І які ж? - відповідаю йому таким самим поглядом.

- Перша - ти повинна тримати мене в курсі своєї роботи. Можливо, доля Середзем'я тебе не хвилює, але я - його хранитель.

- Я ніколи не казала, що мене це не хвилює...

- Я не дозволю тобі випадково зруйнувати основу мого світу, - закінчує він, повністю ігноруючи мої заперечення.

- Гаразд, це справедливо.

Не те, щоб я хотіла щось руйнувати.

- Це ще не все...

Я складаю руки на грудях, побачивши на його губах справжню усмішку.  Я й сама насилу стримую сміх. Якщо він і далі даруватиме мені лукаві усмішки й хитренько виблискуватиме очима, я вирішу, що йому починає подобатися рішуча й трохи зухвала Катріона.