18

- Ти здивована? - звучить похмурий голос. Якби я була трохи вразливішою, то вирішила б, що чую в ньому гуркіт грому. - Невже, не очікувала?

Я повертаюся до нього. Дивлюся, і не можу вирішити, на кого він більше схожий - на примару чи на посланця Забутих богів. Біле волосся його затягнуте світлим серпанком. Шкіра блідіша, ніж я пам'ятаю, і нагадує білий мармур, з якого зроблена скульптура ельфа, що зберігається в Храмі Фалькора. Це виглядає неприродно навіть для Середзем'я.

Сподіваюся, його не стане зле, бо єдине зілля, яким я зможу його напоїти, це жижа з моху. Просто тому, що в цьому лісі більше нічого не росте.

Якщо таке можливо, то він виглядає ще більш владним, ніж у тронній залі. Тоді, коли він обманом посадив мене на Трон із дерева. Я мимоволі складаю перед собою руки, захищаючись від його погляду.

- Здається, мені не варто було тікати.

- Тобі здається, - чи то запитав, чи то констатував факт Король.

- Послухайте, Короле, - у ситуації, що склалася, саме таке звернення здалося мені доречним. - Я просто не хотіла бути Вам тягарем. Я сіла на Трон і я повернула в Середзем'я весну. Очевидно ж, що ви більше не бажаєте і не потребуєте мене. Ось я й подумала, що мені час повернутися додому.

Він кілька разів блимає очима і хитає головою. Вінець, що оперізує його голову, зловісно блиснув. Його шкіра поступово набуває більш природного відтінку.

- Ти... ти так подумала? - він робить крок до мене.

- З огляду на те, як ти зі мною поводився, що ще я мала подумати? - я на два кроки задкуюся назад.

- А як я з тобою поводився? Я намагався бути ввічливим із тобою.

- Нічого подібного, - огризаюся я, навіть не замислюючись.

Ельф зупиняється, здіймає брову, немов здивований тим, що хтось насмілюється розмовляти з ним у такий спосіб. З огляду на наш досвід у тронній залі, це я вражаюся, що все ще можу його здивувати.

- Ну, як же... Я дав тобі домівку. Дозволив користуватися скарбницею. Я не замкнув тебе і дав свободу пересуватися замком. До речі, про це рішення я вже встиг пошкодувати, і не раз. Я навіть дозволив Оуку займатися з тобою.

Ні, ви тільки це послухайте! Він дав, він дозволив, ще раз дозволив, і ще раз!

- Я поняття не маю, що робити з твоєю скарбницею. І взагалі, - я тупнула ногою і зупинилася, перестала задкувати, - не так вже й багато задоволення блукати твоїм холодним замком. Ще менше - спілкуватися з твоїми рідними і подружками, - продовжую я без каяття.

Я вже надто глибоко загрузла, тож можна й далі рити собі яму. Моє зауваження про «подружок» явно досягло своєї мети - на його щоці, причому, тільки з одного боку, з'явилася червона пляма. Я роблю ще крок уперед, і натхненна тим, що Хейян відступає на крихітний шажок, ще ближче підходжу до нього.

- До того ж, ти поводився зі мною як зі звичайною лялькою! Ти керував мною за допомогою мого власного істинного імені!

Зробивши крок уперед, я навіть не звернула увагу на те, що ельф зупинився і дивиться на мене, немов на дивовижну тваринку. Нехай краще так, ніж милуватися його вічно незворушною королівською фізіономією.

- Я не хочу бути для тебе пішаком. Я не збираюся витрачати залишок свого життя на навчання магії тільки для того, щоб ти міг налякати мною якихось інших королів Середзем'я.

Здається, зі згадкою інших королів я злегка перестаралася - гнів спалахує тепер на обох щоках, він люто насупив брови. І раптом, коли я знову рухаюся вперед, опинившись просто в нього перед носом, його обличчя пом'якшується.

- Вибач мені. Я був неправий.

- Ти - що?! - він вибачився? Це так не схоже на нього, що я просто не смію повірити в щирість його слів. Мені не потрібні твої вибачення, ось що я хочу сказати. Але замість цього я тицьнула в його груди пальчиком і нахабно заявила: - Це ти в усьому винен...

- Вибач, - каже, а сам, мабуть, у душі насміхається наді мною. А інакше як пояснити цей дивний блиск у його очах?

- Ти обіцяв підтримувати мене, але на ділі навіть і не подумав цього зробити.

- Я виправлюся, - напевно, я дуже боляче штрикнула в його, до речі, дуже тверді груди. Бо він спочатку уважно якийсь час дивився на мій пальчик, а потім накрив мою долоню своєю.

- Мені потрібні не слова, а дії. Легко вибачитися, Хейяне. Важче... - я не встигла ні додумати, ні вимовити фразу. Просто тому, що його вільна рука раптом торкнулася моєї спини, ковзнула вгору, по шиї, і заплуталася у волоссі. Здається, він навіть трохи прихопив його, швидко нахилився і... поцілував.

Від несподіванки я замовкла, похитнулася, мені навіть довелося схопитися другою вільною рукою за його плече - звісно, лише для того, щоб не впасти.

Напевно, йому сподобався ефект, який справив на мене його поцілунок. Тому що він на мить відсторонився, зазирнув мені в очі і... знову поцілував.

Його губи виявилися напрочуд м'якими, а язик - дуже делікатним. Він м'яко пройшовся ним по зімкнутих моїх губах, обережно протиснувся всередину, ковзнув по моїх зубах.

Ось від кого-кого, а від Короля я такого не очікувала. Затремтіла, відчуваючи, як слабшають ноги. От же, гад! Напевно ж застосував до мене якусь магію! Я вже колись цілувалася з Марком і абсолютно точно знаю, що простий поцілунок такого ефекту справити не може.

- Я докладу максимум зусиль, - він відпустив мої губи, але навіть не подумав відсторонитися. Його дихання ковзало по моїх вологих від поцілунку губах, одна рука все ще лежала на потилиці, а друга міцно обіймала за спину, - щоб виправити свою обурливу поведінку.

Якби він не тримав мене, я б точно впала до його ніг. Мені довелося міцно триматися за його плечі, щоб хоч якось зберегти своє обличчя.

- Навіщо? Навіщо ти це зробив?

- Не міг придумати, як змусити тебе замовкнути.

- Тепер від твоєї магії в мене паморочиться голова.

Ельф трохи відсунув від мене своє обличчя, немов хотів краще роздивитися. Я бачила, як здивування спалахнуло в його очах. А потім у них затанцювали смішинки, на губах, яскравих від поцілунку, з'явилася усмішка.