15

- Вибач, - злякано бурмочу, поглядаючи то на Оука, то на саму квітку. А раптом вона так само збожеволіє, як і ті троянди?

Як не дивно, Оук не те, що не занепокоївся за цей рідкісний екземпляр. Навіть навпаки, він дивиться на мене з благоговінням.

- Не вибачайтеся, Ваша Високість. Це чудово! Подумати тільки, ми станемо тими обраними, які побачили, як цвіте сердечник!

Ну що ж... Оук побачив у цьому щось чудове. Я ж побачила ще одну ознаку того, що моя магія вийшла з-під контролю.

- Тепер залишилося дочекатися, коли дозріють квіти, і спробуємо пробудити пам'ять.

- Так, це справді чудово, - із сумнівом промовила я. А щоб чоловік не помітив моєї невпевненості, відвернулася, стала уважніше, ніж раніше, розглядати рослини. Але ручки свої пустотливі при цьому тримала, міцно склавши на животі. - Мабуть, мені пора, Оук.

Якби я була колишньою Катаріною, травницею, що рятує здоров'я людей, я б затрималася в цьому місці щонайменше на кілька годин.

Але тепер, коли я стала Королевою, яка настільки недотепна й безпорадна, що ризикує змусити рости не тільки добрі, а й огидні рослини, все змінилося. Я не маю права затримуватися в оранжереї.

- Зачекайте, Ваша Величносте. Є ще дещо, - Оук хапає мене за плече, не даючи піти. Потім злякано відсмикує руку, низько кланяється. Мені дуже не подобається те, як змінилося його ставлення до мене. Ще вранці він поводився зі мною по-батьківськи, жаліючи, а зараз улесливо кланявся і величав «Ваша Величність». Що змінило його ставлення до мене? Витівка в їдальні, що призвела до втечі Меріо і його друзів? Чи може те, що я змусила квітнути сердечник?

- Оук, мені шкода, але...

- Щоденники, які вели Людські Королеви, ваші попередниці.

Я завмерла, обернулася. Він настільки добре мене знає? Оук усміхається, знаючи, чим мене можна зацікавити. Хіба може бути щось цікавіше, ніж історія та досвід жінок, які побували в моїй шкурі. Чи були вони щасливі? Чи змогли покохати своїх королів? Чи були кохані?

- І що з ними? Зі щоденниками?

- Ми трохи попліткували з Поппі... про Вашу ситуацію, - Оук на мить навіть зніяковіло потупився. А чого тут ніяковіти? Я просто впевнена, що мене обговорює все Середзем'я. - Поппі розповіла мені про них, про щоденники. Я подумав, що вони допоможуть Вам відчути себе тут як вдома... можливо, навіть допоможуть упоратися з магією?

От же ж, хитрун! Він, безумовно, знає мої слабкі місця. А може, він так само полюбляє підслуховувати, як і Ріанна? Інакше звідки він може знати, що найбільше зараз я хочу навчитися керувати силами, що вирують усередині мене?

Більше нічого не кажучи, він прямує назад у лабораторію, і я покірно йду за ним. Оук підходить до книжкової полиці, що стоїть у самому кутку, і бере табуретку.

- Вони на верхній полиці, - каже він і трохи відходить убік.

Не надто він і галантний, якщо пропонує мені самій дотягнутися до щоденників, сизих від пилу, що їх вкриває.

- Вибачте, Ваша Величносте. Я б із радістю сам дістав їх для Вас, але ніхто не сміє до них торкатися, окрім Людської Королеви.

Оу. Так ось, у чому справа? Я рішуче підходжу до табурета, зовсім не по-королівськи задираю довгі незручні спідниці й забираюся на табурет.

Оглядаю верхню полицю. Бачу двадцять п'ять книжок різних форм і розмірів. Деякі з них мають шкіряні обкладинки, деякі навіть прикрашені ручною вишивкою. На корінці кожного щоденника написано ім'я. На книзі, що стоїть останньою, чорнилом написано «Алісія».

Чомусь коли я прочитала це ім'я, у мене в горлі застряг клубок.

Може, так сталося, тому що я знаю молодшого брата Алісії? Алексіс живе в кінці тієї ж вулиці, де жила і я. Він один із найстаріших жителів нашого Фалькора. Подейкують, що йому не так уже й багато залишилося до трьохсотого дня народження. Старий Ал був моїм постійним клієнтом, і часто розповідав мені історію про те, як його старша сестра одного разу спустилася з гори Морок і навідалася до нього в гості. Пам'ятаю, як усі сусіди потішалися над ним, не вірячи в його розповідь. А що, як він не обманював? І королева Алісія справді відвідувала свого, тоді ще малолітнього брата?

А може, я так розхвилювалася, тому що ця жінка була матір'ю Хейяна? Що, якщо в її щоденниках є щось і про нього? Може, ці таємні знання допоможуть нам із Королем ельфів стати хоча б друзями?

- Ти завжди знав, що вони тут?

- По правді кажучи, я ніколи навіть не заглядав на цю полицю, - він сміється. - Але я говорив про тебе з Поппі, і вона згадала, що подумує попросити тебе допомогти нам. Я висловив сумнів, що Хейян дозволить це зробити... але вона сказала, що є прецедент.

- Прецедент, коли людська королева може допомогти?

Я не смію обнадіювати себе. Мої надії й так уже надто часто руйнувалися.

- Насправді це досить поширене явище. Що цілком логічно, якщо згадати, що саме робить магія королеви.

Оук посміхається, і посмішка виходить трохи однобокою. Від одного її вигляду в мене на губах теж з'являється усмішка.

- І що ж я буду робити?

- Ви могли б допомагати доглядати за рослинами. Або робити лікарські суміші - змішувати для нас усе, що захочеш. Мені здається, Ви в цьому непогано розбираєтеся.

Ну, це вже хоч щось.

- І що, я зможу виходити з палацу?

- Може, після коронації, - вираз його обличчя став тривожно-невизначеним.

Ось уже вкотре мене змусили замислитися над тим, що ж станеться під час коронації? Чому одні лякають мене цією подією, а інші співчутливо хмуряться?

- Чи зможу я приймати пацієнтів?

- Я... сумніваюся.

Він хмуриться, і я хмурюся у відповідь. Я з тугою дивлюся на щоденники. Як королеви змогли примиритися з цим світом? Чи були вони щасливі тут? Чи може, порання в оранжереї було для королев єдиною розвагою? Гадаю, є тільки один спосіб дізнатися це.

Але вже зараз я можу сказати, що якщо мій щоденник колись опиниться на цій полиці, він не буде сповнений радісних вражень, якщо мої дні та роки витрачатимуться тільки на полив рослин.