Догори дриґом

Оповідання

Замість прологу

Все почалося з того, що на свій тридцять третій День народження я отримала дивний лист.

На ньому не значилося ані імені, ані адреси відправника. Навіть штампу звідки прийшов дивний лист не було.

В білому конверті я виявила лише чудернацьке запрошення чи то якийсь квиток, на якому значився дивний текст.

«Час здійснення мрій. Ви можете скористатися цим посадковим талоном лише особисто й тільки один раз й тільки напередодні Нового року. Посадка 31 грудня на причалі Один.Три об 11:11 АМ.»

Більше ніякої інформації вказано не було.

Я вже навіть вирішила, що то якісь дурний жарт. Але ніхто з рідних та друзів не зізнався. Та й кому могло спасти на думку надіслати мені таке дурнувате запрошення?

До того ж не було зрозуміло, де шукати той причал з таким загадковим номером. Це що паром на Гоґвартс? Зрештою, так й не знайшовши відповідей, я відклала дивний конверт й забула про нього майже на пів року...

 

***

Новорічні свята завжди асоціювалися у мене з ароматом ялинки, імбирного печива та мандаринок. В цей вечір ми збиралися разом всією родиною – мої батьки, я та моя молодша сестра. Багаторічні традиції ми намагалися не порушувати навіть коли ми з сестрою стали дорослими та обрали власний шлях. Я завжди прилітала додому на свята, де б не була у своїх експедиціях. Сестра тепер приходила разом з чоловіком та їхніми дворічними дітьми-близнюками. Ми разом готували смачні страви та складали список бажань та цілей на прийдешній рік, а також згадували теплі чи кумедні моменти року.

Але цей рік виявився інакшим. Вперше за багато років зустрічати Новий рік мені доведеться на самоті далеко від дому та рідних. На тропічних островах, де я не мала ще ані близьких друзів, ані навіть знайомих. Мене запросили в наукову експедицію по далеких південних островах для вивчення місцевої фауни. Вона мала розпочатися одразу після святкових вихідних, саме тому нас, вчених, організатори попросили приїхати на пару днів раніше, щоб ми встигли розміститися та зорієнтуватися у новій місцевості.

 Замість звичного мені в цю пору року снігу та морозу тут стояла неймовірна спека. Навіть близькість океану та пальми навколо не рятували від спекотного та вологого повітря, а замість мандаринок цьогоріч у мене на столі в номері лежали свіжі манго.

Мене не покидало відчуття того, що це якийсь неправильний Новий рік, наче догори дриґом, хоча й в холі готелю, де я зупинилася, прикрасили величезну пухнасту сосну різнокольоровими вогниками. Ніякого святого настрою не було, він загубився ще десь на посадці на рейс. Як можна святкувати Різдво та Новий рік, коли за вікном все просто плавиться від сорокаградусної спеки та задухи навіть пізно ввечері?

Єдине, що мене тішило, рецепт улюбленого імбирного печива був записаний у моєму щоденнику, якиі я брала у всі свої мандри. До того ж в номері готелю виявилася міні-кухня, й навіть духова шафа була. Сподіваюся, в робочому стані. От завтра й перевіримо!

Діставши з рюкзака заповітну книжечку я прийнялася шукати потрібний рецепт, але раптом з щоденника випав якийсь папірець.

«Час здійснення мрій», – прочитала я. І тільки зараз згадала, що це той самий чудернацький подарунок на день народження.

Я перечитала дивний текст й вже хотіла викинути непотрібну мені листівку у смітник, як букви просто розчинилися, а замість старого з'явився новий текст: «Завтра, 31 грудня, твій останній шанс. Причал Один.Три об 11:11 АМ»

Що це за містика? Яку мрію прагне здійснити цей загадковий відправник?

– Нікуди я не піду! – прошипіла я та поклала лист на стіл.

Папірець раптом спалахнув яскравим жовтим світлом й у повітрі повісили букви:

– «Просто прийди»!

– Добре, добре, прийду, – замахала руками я, не знаючи як реагувати на дивне явище.

Ніколи не вірила в містику, магію та інші забобони. Я присвятила життя вивченню фауни нашої планети, зокрема видам, що зникають. Я багато мандрувала світом, встигла побувати мало не на всіх континентах, вірила власним спостереженням та науковим даним й дослідженням.

Це явище викликало багато підозр, але якщо спочатку я вважала це дурним жартом, то зараз мені стало страшно. Схоже, доведеться завтра шукати загадковий причал. Краще прийти та переконатися в тому, що насправді причалу Один.Три не існує, ніж потім шкодувати, що не скористалася цим примарним останнім шансом.

Ранок зустрів зливою. Прекрасно. Просто прекрасно. Як тепер дістатися до того причалу Один.Три, коли наш готель сам мало не перетворився на плавучий крейсер? Дощ добряче підтопив територію готелю.

Ні, я, звичайно, звикла до різних погодних умов, мене заносило й в більш дикі та непрохідні джунглі. Й в принципі я не звикла скаржитися, але зараз мене просто бісило те, що я мала виконувати якісь дурні вказівки.

– Доброго ранку, пані, – усміхнувся мені портьє. – Рекомендуємо вам утриматися від прогулянок сьогодні. Така негода на вулиці.

– Доброго ранку. Я все розумію, але мені призначено зустріч біля причалу Один.Три об 11 ранку. Ви не підкажете, як можна туди дістатися? – я показала йому дивний листок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше