Глава 32

Одяг принесли не відразу. Хоча ні — відразу, але він не підійшов. Арен, ледь не урочисто, вручив Калії сукню з глибоким декольте і хвилину розгублено дивився на дівчину, не розуміючи, що не так. Вона стояла нерухомо, перш ніж сукня полетіла вбік. Після цього Калія запропонувала подумати, чому одяг не підходить.

Арен якийсь час розгублено на неї дивився, та врешті-решт зрозумів, глянувши на сукню, потім поміж грудей дівчини.

Вир.

Попри те, що чоловіка дратувала її поведінка, він поводився на диво стримано. Стримано — по відношенню до Калії, але не до гвардійців: принц різко розмахував руками, кричав, кулаки стискалися, і він зривався на бідолашних солдатів. Ті мовчки виходили з розтрощеної кімнати, опускаючи голови, виконуючи наказ — знайти сукню, що повністю сховає вир.

Гвардійці повернулися лише за годину. За цей час Арен спробував поговорити з Калією, але вона залишалася непохитною і навідріз відмовлялася поступатися.

«Одяг та вино — потім розмова.»

Принц намагався наполягти, але варто було йому помітити короткий спалах фіолетового полум’я в її очах, як він одразу здав позиції і відступав, ковтаючи слова разом із невдоволенням.

Пощастило лише з одним.

Вино принесли відразу: два глеки різних сортів.

Арен запропонував Калії скуштувати. Він уже потягнувся до глека, але, зустрівшись із її важким, мовчазним поглядом, зупинився. Дівчина глянула на нього з неприхованою огидою і відповіла, що не збирається хлебтати вино оголеною. Це засмутило принца.

Коли гвардійці нарешті повернулися, то принесли сукню насиченого чорного кольору з відкритими плечима, але без декольте — навпаки, тканина високо піднімалася до горла, щільно обрамлюючи шию.

Виявилося, що для цього довелося серед ночі підняти з ліжка кравця, витягти його напівсонного з дому і поволокти до його місцевої крамниці. Переляканому майстрові недвозначно дали зрозуміти, що про цей нічний візит варто тримати язик за зубами.

Арен хотів залишитися та на власні очі переконатися, що одяг вдалий, але мовчазний рух Калії рукою, що вказав на двері, знову засмутив принца. Той лише скривився, стиснув губи і вийшов, наказавши Ріну знову потримати двері.

Одягалася вона довго. Арен уже почав хвилюватися, злякавшись, що та втекла і зрештою увійшов. Але Калія, вже одягнена, стояла біля вікна, дивлячись на місто.

Чоловік затримав на ній погляд і мимоволі затамував подих. Здавалося, наче сукню пошили спеціально під неї. Вона сіла ідеально — точно по фігурі, підкресливши тонку талію і плавні лінії тіла, оголивши плечі. Лише тепер Арен помітив невеликий рубець на її правому плечі; він різко контрастував із гладкою шкірою та дивним чином, личив їй.

Калія виглядала дивовижно — вродлива і небезпечна водночас. Тендітність її постави легко вводила в оману, і саме це збивало з пантелику: ще зовсім недавно вона ледь не позбавила його життя, а тепер він не міг відвести від неї погляду. Усвідомлення цього породжувало дивний, майже заборонений захват, з яким він нічого не міг і не хотів робити.

— Тобі личить, — мовив принц тихим голосом, підійшовши ближче, переступаючи через потрощені меблі.

Рін послідував за володарем. Гвардієць ні на мить не відходив від нього і не зводив очей з Калії. Занадто добре він тепер розумів, на що вона здатна, хоча і підозрював, що це далеко не межа. Відчував: вона показала лише частину своїх можливостей.

Сам Арен цього не помітив, але Рін звернув увагу — поріз на її руці зник. Шкіра була чистою, ніби там ніколи і не було рани. Це насторожувало чоловіка ще більше і водночас… захоплювало. Навіть вабило. Він дивився на неї як на когось рівного собі — суперника, що викликав інтерес і повагу. Та хай там як, він залишався особистим охоронцем Арена, а отже, захист володаря був понад усе.

Калія озирнулася. Ковзнула поглядом по глеках з вином, що стояли біля столу — єдиного, що дивом уцілів серед розгрому. Арен помітив цей погляд, теж озирнувся і коротко похитав головою.

— Ох і безлад ми тут влаштували, — констатував чоловік, зітхнувши. — Так не годиться. Ходімо до іншої кімнати.

Дівчина нічого не сказала і рушила до виходу, не озираючись. Принц послідував за нею, кивнувши Ріну, щоб той забрав глеки з вином. Гвардієць тихцем засопів — йому явно не хотілося зараз займати руки посудом, — але, як завжди, скорився. Підійшов і перехопив глеки в одну руку, тримаючи іншу на руків’ї меча, готовий у будь-яку мить його вихопити.

Калія вийшла до коридору і зупинилася. Світло каганців лягло на її плечі. Арен став навпроти неї, затримавшись на крок, усміхнувся і вказав на сусідні двері.

— Коли прибудуть інші? — неочікувано запитала вона.

— А мені звідки знати? — знизав плечима принц. — Тебе це так хвилює? Хіба вони не прикриття? Не вигадка, щоб приховати тебе?

Дівчина нічого не відповіла, різко штовхнула двері й увійшла всередину. Кімната виявилася вдвічі, а то й утричі меншою за попередню — навіть трохи тісною, з простеньким ліжком і мінімумом меблів. Калія підійшла до вікна і знову визирнула на місто. Провела поглядом по горизонту і ледь помітно скривилася — починало світати.

Арен зайшов слідом, одразу сів за стіл, схрестив долоні на стільниці і коротким рухом махнув Ріну.

— Келихи принеси та щось поїсти, — мовив він і глянув на Калію. — Ти голодна?