Глава 30

Клацнув замок у дверях.

У кімнату, ледь тримаючись на ногах, увійшов Арен, спершись боком об дверний проріз. Його хитнуло, але він втримався. В одній руці — келих, у другій — глек з вином, наполовину порожній. Чоловік глянув на Калію у балії.

Задоволено посміхнувся. Повільно зачинив за собою двері та запер їх на ключ, потім кинув його у глек з вином. Почулося булькання. Арен знову посміхнувся.

— Тепер доведеться випити все, — констатував він і долив собі вина в келих.

Надпив. Протер вуса тильною стороною долоні, залишивши на шкірі вологу смугу.

— Сумувала за мною? — запитав Арен, впʼявшись у Калію поглядом.

Дівчина мовчки стежила за ним. Занурилась у воду глибше, майже до ключиць, і легким лінивим рухом підігнала до себе пухирці, що кружляли по всій балії, торкаючись країв, блукаючи, ніби живі.

Арен кахикнув і зробив кілька кроків до неї. Кроки були нерівні, з легкою затримкою.

Тільки тепер Калія помітила, що він кульгав на ліву ногу.

Принц спробував випрямитися, але замість цього хитнувся вбік. Потягнувся рукою до стіни — та зрадливо виявилася надто далеко. Його повело, проте він широко розставив ноги і таки втримався.

Глянув на дівчину та кахикнув — коротко, глухо, наче натякав на щось.

Калія ніяк не відреагувала — залишалася спокійною. Вона лише спостерігала, не відводячи від нього очей.

— У присутності принца слід підводитися, — пояснив Арен більш наказовим тоном, згадавши про свій статус.

Дівчина навіть не поворухнулась.

«Цікаво, те здоровило далеко?» — подумала вона і прислухалась.

За дверима не було чутно нікого. Увесь час до появи Арена вона чула кроки Ріна — важкі, впевнені. Дошки під його вагою болісно рипіли, наче благали не ставати на них, попереджаючи, що от-от зламаються.

— Бачу… — почав Арен трохи засмученим голосом, — ти геть дурненька.

Він підійшов до балії, глянув на пухирці, що оточували Калію, та скривився — очевидно, очікуючи побачити там геть не те.

Потім хутко озирнувся — на столі вечеря, яка так і залишилася неторкнутою.

— Що, не смачно? — запитав чоловік, знову глянувши на Калію.

Він чекав бодай слова у відповідь, та вона вперто мовчала, наче знущалася з нього.

Арен зітхнув. Підійшов до столу, підняв чашу, понюхав — і скривився. За мить він уже був біля вікна, виплескуючи вміст надвір.

— Що за гидота? — буркнув чоловік, протер носа й одразу ж налив вина.

Потім обернувся до Калії та простягнув їй наповнену чашу.

— Будеш? — запитав принц.

Дівчина продовжувала мовчати, але цього разу ледь помітно кивнула.

Арен єхидно всміхнувся.

— То іди та візьми, чи ти хочеш, щоб принц особисто тобі приніс? — мовив чоловік, не перестаючи усміхатися і тримаючи чашу перед собою.

Калія лише ледь помітно звела брови.

— Та за кого ти себе маєш? — не витримав Арен. — Ти геть божевільна? Ти хоч розумієш, що я можу наказати тебе стратити?! Га?!

Дівчина неквапливим рухом підігнала до себе ще більше пухирців. Вода вже давно вихолола, тож вони підступно лопалися один за одним.

Чоловік вперто чекав, що тепер вона точно підведеться.

Та дарма.

Принц опустив голову й усміхнувся — криво, без радості.

— Боги… навіть божевільна не має до мене поваги… — вже тихіше мовив він і все ж підійшов ближче до Калії, знову простягнувши чашу.

Дівчина не поворухнулася, не перестаючи уважно стежити за ним.

— Бери! — крикнув принц. — Чи чого ти чекаєш?

Калія ще мить не рухалася, а тоді все ж простягнула руку й узяла чашу.

Арен одразу глянув на її пальці.

— Чого ти така бліда? — трохи здивувався чоловік, ніби тільки тепер звернув увагу на колір її шкіри.

Дівчина зробила ковток вина і мимоволі примружила очі.

— Смачно, правда? — задоволено мовив принц, помітивши цей жест.

— Непогано, — неочікувано відповіла Калія.

Арен ледь не відскочив назад.

— То ти розмовляєш?! — вигукнув він.

Дівчина зробила ще один ковток, ковзнула поглядом до пухирців і невдоволено засопіла.

Їх ставало дедалі менше.

Принц озирнувся, ніби щось шукав, та зрештою лише махнув рукою. Підійшов до іншого краю балії, поставив глек і келих поруч та почав стягувати з себе одяг.

— Не думаю, що це гарна ідея, — спокійним тоном мовила Калія.

Чоловік, оголившись по пояс, лише скоса на неї глянув.

— Я точно накажу тебе випороти, — холодно мовив він, на мить замислився і додав, — можливо, навіть сам це зроблю.

Калія хмикнула, але він уже цього не почув. Був надто зайнятий штанами і чобітьми. Чим нижче він нахилявся, тим сильніше його починало водити з боку в бік. Дівчині навіть здалося, що він от-от впаде.