Глава 1

Книга перша

Протяжний гул сурми різко врізався у вуха, від чого Нерул невдоволено прокинувся. Він різко озирнувся навколо, ніби когось шукаючи поглядом, але, зрозумівши, що то був лише сон, зажурився, схиливши голову над порожнім столом.

Вона була тут, поруч, зараз, з ним, але все це лише сон, який так передчасно обірвався. Вона не тут, не з ним, а там — у себе вдома, з сім’єю: з донькою та чоловіком, якого кохає.

«Його, а не мене…» — зажурено подумав Нерул, дивлячись у вікно, за яким сонце вже квапилося за обрій.

Гул повторився знову, і це водночас здивувало та стривожило Нерула. Зазвичай передчасний загальний збір у Кадемі скликали лише в разі лиха або щоб йому запобігти.

За дверима почувся легкий стукіт. Нерул посміхнувся, добре знаючи, хто там.

— Можеш заходити, Малі, — сказав він.

Дерев’яні двері відчинилися і в невеликому проході з’явилася дівчинка. Довге темне волосся спадало їй на плечі, обрамляючи світле, дитяче обличчя з великими блакитними очима. На ній була проста коричнева сукня, перехоплена тонким поясом-шнурком, що тільки підкреслювала її скромність. Це й справді була Малі. Нерул легко здогадався, адже тільки вона приходила до нього. Ніхто з мешканців міста не відвідував його, окрім Малі та тієї, що вже давно глибоко проникла в його серце.

— Як ти здогадався що це я? — прощебетала здивовано дівчинка, зайшовши в всередину, не звертаючи уваги на безлад навколо.

Малі звикла, що у нього завжди не прибрано, речі розкидані то тут, то там, а в будинку не пахне смачною їжею чи хоча б якимись прянощами. Тут завжди похмуро, сиро та самотньо.

Чоловік посміхнувся, поглянувши на дівчинку.

«У тебе її очі» — подумав він.

— Ти ж знаєш, що ніхто, окрім тебе сюди не приходить, тому було не важко здогадатися.

Дівчинка посміхнулася, а на її щічках з’явилися симпатичні ямочки.

«І усмішка також її» — знову подумав Нерул.

— Тебе прислала мама? - запитав чоловік.

Дівчинка нічого не відповіла, а лише кивнула і відразу поклала на стіл невелику торбинку, розгорнувши яку, в кімнату хлинув легенький пар та приємний аромат чогось смачненького.

— Мама сказала передати це тобі.

Малі посунула їжу ближче до чоловіка та заглянула у його очі.

— Нерул, ти знову сумуєш? — уже не посміхаючись, запитала дівчинка.

Чоловік нічого не відповів, а лише поглядом вказав на стілець поруч. Дівчинка сіла та, як і він, склала руки на столі.

— Мама каже, що тобі потрібно одружитися, — раптом мовила Малі й, уз’явши круглу гарячу пампушку, надкусила її.

Чоловік засміявся і відкинувся на стільці, закинувши руки за потилицю, де коротке підголене волосся переходило в тонку косу, що спадала вниз, а на шкірі тяглися шрами.

— Одружитися? Це так тобі мама сказала? — поцікавився Нерул, трохи заспокоївшись.

— Ні-і-і-і, мені вона нічого не говорила, вона сказала це татові. — відповіла жуючи Малі, ледь чутно плямкаючи.

«Баруку» - подумав Нерул, ледь помітно скривившись, хоча, розмова його зацікавила.

— То що саме сказала твоя мама Баруку? — запитав чоловік, бачачи, що дівчинка досить сильно відволіклася на пампушки.

Малі в мить проковтнула все, що було в роті та озирнулася навкруги, щоб переконатися, що ніхто не стоїть за дверима, які вона не зачинила. Впевнившись, що їх ніхто не підслуховує, дівчинка ближче нахилилася до Нерула.

— Тільки т-с-с! Нікому не розповідай, добре? — наказала Малі.

Чоловік кивнув та схилився ближче до неї.

— Я підслухала це сьогодні вдень. Мама сказала, що тобі потрібна жінка. Вона сказала, що негоже такому чоловіку залишатися одному, та ще й на такий довгий час.

Ці слова викликали ледь помітну усмішку на обличчі Нерула.

— Вона так і сказала? — перепитав чоловік, почувши лестощі в свою адресу.

— Тихіше! Так. Сказала, що від тебе будуть гарні діти, шлюб піде тобі на користь та й ти не будешь ходити з такою кислою мордою як ото зараз. Вона сказала, що тобі час рухатись далі.

Ці слова менше сподобались Нерулу, але це була правда. На його суровому, з різкими рисами обличчі рідко проступала усмішка. Стиснуті губи видавали стриману рішучість, а ледь насуплені брови надавали виразу зосередженості роблячи його постійно похмурим.

— Батько запитав у неї, хто ж захоче вийти заміж за «долім», на що мати махнула рукою та сказала, що вона вирішить це питання.

«Долім – проклятий» — подумав Нерул.

— Що означає виправить це питання?

Дівчинка ще раз озирнулась.

— Ми наближаємося до нового світу, але т-с-с-с, нікому ні слова. Розвідники кажуть, що ще не бачили настільки великого світу, як цей. Не видно, де він починається та де закінчується, уявляєш?

«То ось чому збір» — подумав Нерул.

Такі новини насторожили чоловіка ще більше. Він бачив багато світів, і всі вони скидалися один на одного: суходоли, мов відламані брили землі, повільно пливли над безкрайнім темно-фіолетовим туманом, який люди називали прірвою. Вона лежала далеко внизу, а на обрії час від часу виринали далекі обриси інших світів. Вони з’являлися на якийсь час, а потім знову зникали в далечині. Час від часу такі суходоли зближувалися й торкалися краями, і тоді з одного світу можна було потрапити до іншого. Миті цього дотику, що могли тривати тижнями, називали з’єднанням.