Ведмедик

Робота була для мене місцем спокою серед великого хаосу життя. У той період таких місць було лише два — робота і ліжко.

Ліжко стало моєю територією емоційного звільнення. Думаю, в кожного з нас є таке місце. Кожному воно зараз потрібне. Хтось знімає стрес сигаретами, хтось — спортом, хтось знаходить розраду в кулінарії… А я просто лежала. Дивилася на стелю, вимикала мозок і вмикала фантазію, вглядаючись у тріщини й уявляючи, на що вони схожі.

Так у моєму житті з’явився ведмедик Вір. Він жив на стелі й завжди усміхався. Для нього не існувало дня чи ночі, ранку чи вечора — він був завжди готовий мене вислухати. Він слухав усе: як мені важко, як минув мій день, кого я бачила, що чула. Він чув, як мене ображали і як називали гарною. Я не впевнена, що це нормально, але ця «ненормальність» рятувала мою психіку.

Вір слухав мої вірші, дивився зі мною фільми. Він завжди був поруч. І з часом я зрозуміла, що він став моєю залежністю. На жаль, так. Я стала залежною. Кожен день мені потрібно було обов’язково з ним поговорити. Дні, коли я залишалася ночувати у подруги, були важкими, бо я не могла розповісти про свій день «стелі». Це доходило до абсурду, і я зрозуміла: я ламаюся. Ламаюся, як старий двигун, що ось-ось заглухне.

Мені потрібно було щось із цим робити. Я почала шукати поради в інтернеті, примусово відволікатися від ведмедика. Я приймала снодійне, яке вимикало мене одразу, щойно моя голова торкалася подушки. Я боролася. Боролася сама із собою. Годинами гуляла вулицями, сиділа в парку, тільки б не повертатися в квартиру, де мене поглинав цей божевільний стан.

Минали дні. Я жила. Існувала. Тримала себе в клітці. Аж поки одного разу не зловила панічну атаку прямо на роботі. Добре, що не при дітях.

Саме тоді я усвідомила, що мені потрібна допомога.

Любий друже, по той бік екрана, я звертаюся до тебе. Якщо тобі погано, якщо тобі важко, якщо щось не дає тобі вільно дихати — не займайся самолікуванням. Не шукай відповіді в статтях на просторах інтернету. Звернися за кваліфікованою допомогою. До психолога чи психотерапевта. Наслідки можуть бути страшними.

Моя історія навчила мене головному: чим довше ти відкладаєш вирішення проблеми, тим серйознішими можуть бути її наслідки.