Розділ 23

До завершеня навчального семестру медовий місяць нам не грозив. Проте згодом виясниться, що й закінчення навчання у Віденскабській академії мені теж не бачити.

  Але поки про таке я й не догадувалася. Тож, навіть, встигла запатентувати власний винахід, а саме мітлу для польотів. Завдяки цьому не було більше потреби виконувати чужі роботи, натомість ми з Арієм зайнялися виготовленням новомодного транспорту пересування. Іветта ж стала моїм офіційним представником. Саме вона займалася розповсюдженням товару.

    З дівчиною ми тепер стали не лише подругами, а кращими і бізнес-партнерами. З мене винахід, а з Іветти його реалізація. Дівчина дуже зраділа моїй пропозиції. По суті у неї тепер була власна справа і відпала залежність від батьків. Вона з ними знатно посварилася, адже вони не втрачали своїх сподівать вигідно видати дочку заміж.

  На мітлі наші відкриття не зупинилися. Нам з Арієм вдалося стабілізувати портали, щоб безпечно можна було ними користуватися. Проте було одне "але": необхідна прив'язка, такий собі амулет маяк. Тож тепер у плетіння наших обручок добавилося ще одне закляття. Було не легко в цільну матрицю вплести ще одну, не пошкодивши попередні чари, але нам це вдалося. Тепер ми можемо опинитися один біля одного в будь який момент. Тільки ось портали вирішили поки не патентувати. Люди не готові до таких новшевств, а представники влади якби дізналися за таку річ, не відчепилися б від нас і застосовували портали не в найкращих цілях.

  Хто ж знав, що це було надзвичайно вірним рішенням.


Арій

М'яко кажучи, я був здивованим, коли отримав запрошення на аудієнцію особисто від владики. Першою була думка, що мене хочуть повернути на службу. Хоч між Менескарою та Ф'їндже налагоджувався крихкий мир, це не означало, що шпигунів відозвуть додому. Скоріш навпаки, нас спробують просунути у кожну партію, дім вельмож, у кожне місто та поселення. Я вже був налаштований, що моїй викладацькій діяльності підійшов час. Та все ж  прогадався.
  Владика зустрів мене радушно, та віри йому не було.

  — Вітаю, Могенсене, з одруженням. Чув, твоя дружина досить красива та розумна як на свій вік.
  — Дякую, владико. — поклонився йому. Не має сенсу питати, звідки владиці відомо про Владу. Звісно ж, я не єдиний його агент. І не дивно, що за мною стежили, як би не намагався приховати свою дівчинку, та вона надто яскрава особистість. Та й не важко здогадатися, що про винахідницю чарівної мітли нарили всю можливу інформацію попри псевдонім "Мирза Владислава". Так, вона назвалася своїм справжнім іменем.

  — Вона б чудово вписалася при дворі.
  — Це дуже велика честь. — дуже не хотілося б пускати її в це зміїне кубло. Моя дівчинка дала б собі раду але наш двір не для неї: надто чиста душа. — Проте для початку їй не завадило б завершити навчання. — посмів заперечити я.
  — Така розумна дівчина запросто здала б усе екстерном. —  владика спокійний. У його голові помітно крутяться шестерні стосовно Ади. — Її знання близькі до професорських, якщо не більші. — задумливо протягнув монарх. — Арію, як багато ти знаєш про свою дружину?
  — Достатньо. — холодно відповів.
  — Гадаю, що ні. — по батьківськи турботливо промовив владика. — Мені пощасливилося зустрічати дочку Віктера Марталі. І я з впевненістю можу сказати, що Влада — це не вона. Месса Марталі загинула разом з батьком за трагічної долі Доллавайська. Тож, мій хлопчику, смію припустити, що вона шпигунка Ф'їндже.
 

я стояв перед владикою, і в голові одна за одною спалахували думки, як блискавки у темній хмарі. Всі підозри, всі сумніви щодо цієї аудієнції раптом сконцентрувалися в одну-єдину тривожну істину: мене спробують розколоти. Владики завжди мають на увазі більше, ніж говорять, і сьогоднішня зустріч не була винятком.

Я зберігав спокій, хоча під шкірою вже запульсувала напруга. Слова про Владу — наче замаскована загроза, наче натяк на те, що вона в небезпеці, якщо не грати за правилами. Владики, такі як цей, не говорять про шпигунство легковажно. Це був тонкий маневр, і я відчув, що зараз кожен мій рух і слово мають вагу.

— Владико, — я обрав слова з обережністю, — Влада... Вона не має жодного стосунку до того, що ви припускаєте. Вона не шпигунка. Це неможливо.

У відповідь монарх лише склав руки перед собою, дивлячись на мене із важким поглядом.

— Знаєш, — спокійно промовив владика, — неможливе іноді стає можливим, коли стоїть питання великої гри. Ти ж сам в цій грі не новачок, Могенсене. Зараз, коли мир на волосині, кожен рух має значення. І кожен, хто з'являється у нашому житті, має свою мету.

Це було випробування — Могенсен це зрозумів. Але зараз не можна було дозволити собі розгубитися. Якщо він буде надто захищати Владу, це лише посилить підозри.

— Я знаю Владу так добре, як тільки можна знати іншу людину. Її знання та вміння — результат важкої праці, а не змови. Вона не має жодного стосунку до Ф'їндже, і це я можу гарантувати, — мій голос залишався сталевим.

Владика дивився на мене ще декілька митей, перш ніж піднявся з масивного крісла і підійшов ближче, його очі випромінювали холодну рішучість.

— Мені байдуже, хто вона насправді, Могенсене. Але якщо вона справді з Ф'їндже, і ти знаєш про це, а не говориш — тоді обом доведеться відповісти за це. А якщо ти помиляєшся, тоді нам потрібно більше інформації про неї. Це не пропозиція, це наказ.

Моє серце прискорилося, але я не збирався здавати своїх позицій. Це була гра, в яку владика змушував мене грати, і я мав бути обережним на кожному кроці.

 

Покинувши кабінет владики моє обличчя не виражало жодної емоції, але всередині все вирувало. Його слова залишали гіркий післясмак. Іллюзій не було: відтепер Влада — під пильним наглядом. Її спостерігатимуть, перевірятимуть, і кожен її рух буде відзначено. Владики не залишають таких підозр без уваги.

Потрібно було діяти швидко і обережно. Перше, що спало на думку — це захистити Владу, але як? Якщо буду надто активним у її захисті, це лише викличе більше підозр. Але залишити все на самоплив — також не варіант.