Розділ 22

Влада

Ніколи не думала, що моє весілля буде саме таким...

  Лише в дитинстві надивившись мультфільмів і наслухавшись казок, я мрія про величезне святкування з сотнями гостей, в пишній білій сукні як у принцес, але підрісши зрозуміла, що це не моє. Не хочу підпорядковуватися навіюванню стереотипних традицій і влаштовувати свій день для гостей, більшість з яких бачу максимум раз в рік. Не хочу білого траурного плаття. Нехай хтось скаже, що весільна сукня і саван це різні речі але це майже не так. Захоплення міфологією стало ще одним аргументом проти "обов'язкового" атрибуту весілля. В давнину на Русі дівчата одружувалися в білому платті: їх хоронили у власній сім'ї після чого дівчина "перероджувалася" в сім'ї чоловіка.

  Що ж сьогодні я не була в білому і не було багато гостей: крім нас з Арієм були лише Андреас та Іветта. Напередодні ми з подругою обійшли безліч магазинів підшукуючи ідеальне вбрання. І я таки обрала пишну сукню. У мене такої ніколи не було — наче пошита для темної фейки. Ліф щільно прилягає до тіла, підкреслюючи форму грудей і талію, подол струїться та розвивається ніжним шовком: спереду тканина світлофіолева, позаду темніє та набуває синього відтінку. Відкритих плечей торкається мереживо в тон сукні. Як тільки я побачила це вбрання, так одразу в нього закохалася. З туфельками було поскладніше. Усе не підходило. Та все ж я підібрала взуття, колір якого був максимально наближений до найсвітлішого у платті. Хоч туфель практично не буде видно за подолом, ми з Іветтою витратили не одну годину, щоб знайти ті самі.

  На світанку, за давньою традицією Менескари ми з Арієм зійшлися в храмі перед жрецем. Уперше за два дні ми з ним побачилися саме у цьому місці. В ідеалі ми не мали б бачитися сім днів, але і ці два були мукою та й свої лекції коханий не дозволив б мені прогулювати.

  У храмі було досить темно і лише єдина свічка в руках жреця давала змогу бачити поки що свого нареченого. Він як і завжди був неймовірно привабливим, але сьогодні особливо. Мабуть, виною цього була особлива подія. Мій майбутній чоловік у білому костюмі, який вигідно підкреслював його фігуру: широкі плечі, вузькі бедра... В руках він тримав пишний букет фіолетових гортензій, який вручив мені перед монотонним монологом храмовника, слова якого не досягали моєї свідомості, оскільки та була заполонена чоловіком, що стояв навпроти.

   — Я клянуся в горі та радості бути поруч, з жінкою, яку покохав та яка погодилася бути моєю. Клянуся, бути вірним та відданим чоловіком, підтримувати та цінувати, надихатися тобою та робити наше життя кращим. І поки моє серце битиметься, я кохатиму тебе. — його очі палали підчас обідниці. Я так була зворушена промовою, що ледь не впустила момент, коли черга підійшла до мене.
  

  Арій

  Моя богиня стояла навпроти, неймовірно прекрасна, зваблива та ніжна у сукні, яка їй неймовірно личила. Я молився кому тільки можна, щоб все це дійство не було моїм сном, фантазією.

  Секунди мукою тягнулися в мені поки вона не розпочала говорити.

  — Я клянуся бути вірною та щирою дружиною. Клянуся йти рука об руку з тобою по житті, цінувати, підтримувати та кохати поки наші серця битимуться.

  Хто б тільки знав, яким щасливим я був в цей момент. Серце колотилося як навіжене. Через бій у вухах я ледь чув храмовника.

  Іветта підкралася до Влади та забрала букет, хоч кохана не одразу його віддала. Андреас ж підніс бархатну подушечку на якій лежало два персні. Як тільки храмовник дав добро, перші промені сонця прокралися через вітражі та я поспішив одіти Владі кільце на палець. Вона повторила за мною.

  Жрець проголосив нас подружжям. Я не втримався, зграбастав тепер уже свою дружину в обійми та поцілував. Як на замовлення, сонце освітило нас. Та мені було байдуже. Світило мого життя відповідало на мій поцілунок забувши про оточення. Один від одного нас відірвала лише нестача повітря. І тільки після того жрець перестав покашлювати.

  А потім нас чекала невеличка вечірка. Почалося все з сніданку в милому ресторанчику, а потім години пролетіли в прогулянках та ярмаркових розвагах. Вечір ж провели в тутешньому аналозі нічного клубу.

  Я ніколи не вміла танцювати, хоч і любила це діло, коли ніхто не бачив. Проте сьгодні, цього чудового вечора я танцювала так, наче нікого не було навкруги. Трохи, мабуть, не так, для мене існував Арій та подеколи згадувалися Іветта та Андреас. Вони підхопили мою манеру танцю, і тепер я була не єдиною дивачкою, що поєднувала стрип-пластику, диско і ще невідомо що, рухаючись хаотично: то плавно, то різко, швидко і повільно. Мабуть, я танцювала під мелодію душі, а не загальної музики, оскільки часто збивалася з ритму.

  Ми пили та веселилися. Класно було до такої степені, що на ранок я не пам'ятала першої шлюбної ночі.

Противний промінь прокрався крізь штори, нагло випалюючи мені ліве око. Нікого не хвилювало, що моє тіло бажало проспати наслідки вчорашнього, поки не стало б легше. Вітаю, мадам, перше похмілля у двадцять років. Цікаво, Арій уже передумав бути заміжнім з алкоголічкою і пише заяву на розлучення?

  — Доброго ранку, сонце. Твоя теска вже давно осяює світ своєю красою. — надто бадьорий Арій зайшов у кімнату, в яку, мабуть, і сам мене заніс. Він чмокнув мене у кінчик носа і вручив склянку з мутною водою. Я так хотіла пити, що й погодилася випити з калюжі, навіть, якби гарантовано стала козеням. На ковтки я не розмінювалася, випивши все залпом.

  — Дякую, коханий. — і тут я зрозуміла, що мені стало краще. Світ навколо став стійкішим, головна біль відступила, ломота у тілі послабшала... — Що це було? — ошарашено запитала.