Розділ 20

— Він так і сказав?! — викрикнула Іветта, привернувши увагу всіх в аудиторії до нас.

  — Месси, вам є, що нам розповісти? — пролунало від кафедри.

  — Пробачте, професоре, — зразу ж знайшлася Іветта. — я просто не правильно вас почула. І ось… — дівчина вдала, що зніяковіла. — не хотілося допускати помилок в конспекті, тому перепитала.

  — Мессо, якщо щось не розумієте, можете на пряму питати мене, це ж стосується й інших. — суворо сповістив викладач, але було видно, що відповідь студентки була прийнятою.

  Професор повернувся до лекції, а Іветта знизивши голос повторила своє запитання:

  — Він так і сказав?

  — Угу.

  — А ти що?

  — Сказала, що ще не готова до такого рішучого кроку. — я у відповідь шепотіла Іветті, час від часу кидаючи погляд на викладача.
  — Не боїшся, що він тебе кине після відмови?

  — Але ж я йому не відмовила.

  — Ти і не погодилася. Владо, чоловіки такі, що вони не чують “Ні”, коли треба, але люблять вигадувати відповідь, коли її не дали. 

  — Така поведінка притаманна багатьом людям незалежно від статі.

  — Як скажеш. І все ж, Владо, ти сама то хочеш вийти за нього?

  — Я хочу бути з ним. — ця думка вже давно сформувалася в моїй голові. — Але я поки не можу уявити себе заміжньою. Вискочити заміж у дев'ятнадцять не моя мрія.

  Більше тему пропозиції руки і серця ми не обговорювали та й пара підійшла до кінця.

Арій 

— Дружище, ну ти і даєш! Коли весілля? Кого за свідка візьме Влада? — Від гучного здивування Андреаса, половина відвідувачів ресторану повернула голову в нашу сторону. 

— Тихіше, друже. Ми ще не обговорювали деталі. Та й вона поставила мені майже нереальну умову.

  — Це що ж такого придумала наша дівчинка? — Світлі брови припіднялися, демонструючи зацікавленість друга.

— Андреасе! — тихо пригрозив йому.

  — Спокійно, Ар. Я ж не претендую.

  — Хто ж тоді їй при першій зустрічі пропозицію зробив?

  — Розповіла таки. — обурився Андреас. — Ар, я, навіть, не знаю, що то був за порив. Мене батько вже так дістав з темою внуків. А тут Влада приголомшила. Вона ж вела себе абсурдно, не схожа ні на одну знайому мені жінку.

  — Проїхали, Андреасе. Але, якщо ще один "порив" в її сторону, і я не згадаю, що ти мій друг. — я говорив суворо. Сподіваюся Андреас не образиться і зрозуміє мене.

  — Що значить друг?! Я твій найкращий друг! Ар, ти ж через Владу не починаєш про це забувати?

  — Паяц, не заводься. Сам ж знаєш, що ти мені як брат. — усміхнувся, дивлячись на ображене лице Андреаса.

  — Ось. — він навіть відтопирив вказівний палець, щоб придати своїм словам ваги. — Ти маєш прокидатися і засинати з думкою, як тобі пощастило подружитися з таким чудовим мною.

  — Тільки так і ніяк інакше. — погодився я з другом, відпивши кави. — Я, навіть, зараз про тебе думаю.

  — І які ж у тебе думки про мене? — чорт, це так схоже на флірт. Не вистачало, щоб Андреас часто віями затріпотів… Він, зараза, так і зробив.

  — Дивуюся як ще з тобою дружу. — відповів крізь сміх.

  — Це все тому що ти мене любиш і життя свого не можеш уявити без мене. — авторитетно заявив друг і сам розсміявся. — Ладно, повернімося до твоїх заручин, поки я тебе у Влади не відбив. Вона ж мені це може не пробачити… Що там за умову вона тобі поставила?

  — Вибач, не можу розповісти. Не моя таємниця.

  — Ар, відколи між нами секрети? — він ще й руки на грудях склав і частково від мене відвернувся.

  — Андреасе, що за цирк? Я ж сказав, що таємниця не моя.

  — А це тобі симуляція. Треба ж тебе підготувати до сімейного життя. А зараз як справжній чоловік обняв мене, сказав, що кохаєш і про квіти не забудь з якоюсь дорогоцінною цяцькою.

  — Ну на тебе.

  — Нудний ти, Ар. — Андрес знову сів нормально і більше не корчив з себе ображену баришню. — Перстень то хоч вже купив? А то мені здається, що пропозицію ти робив без цього важливого атрибуту, ось Владочка і не погодилася. І правильно зробила! Вона поважає себе і заслуговує на краще.

  — Мамин перстень хотів їй дати. — другу частину Андреасової промови я проігнорував, погоджуючись з ним, крім пункту, що вона правильно зробила не погодившись. Моя дівчинка дійсно варта найкращого.

  — Це капець! Її ти знаєш всього нічого і вже розкидаєшся фамільними реліквіями, а мені за роки вірності шиш!

  — Андреасе, ведеш себе як…

  — Як хто?

  Я важко видихнув.

  — Я думав, ти зрозумів, що я проти цих тренінгів.

  — Гаразд, більше не буду. — якось надто швидко друг змирився.

Андреас 

Завжди гадав, що в шлюбні окови потраплю раніше за Арія. Він вільний вибирати кого забажає, або нікого. Мене ж як сина сенатора могли і в політичний шлюб втягнути. Була, навіть, думка знайти собі фіктивну дружину, щоб всі від мене відстали. Проте я поки і до такого не готовий.

  Під'їжджаючи до академії, помітив знайому фігурку біля воріт.

  — Що за шпигунські ігри? — пробурчала дівчина, сідаючи в авто.

  — І я радий тебе бачити, Адусь.

  — Андрюсику, — надто милим тоном проспівала моє ім’я Влада, наступної ж миті її солодка посмішка змінилася ледь не оскалом. — ще раз мене так назвеш і я за себе не ручаюсь.

  — Зрозумів, виправляюсь. Прошу лиш теж мене так не називати.

  — Домовилися. — добродушно промовила Влада. — А тепер нумо ближче до суті.

  — Може хоч до якогось кафе доїдемо?

  — Андреасе!

  Від погрози чутної в моєму імені, звернув на край дороги.

  — До мене тут дійшли слухи, що ви з Арієм одружуєтеся.

  — І?... 

  — Але ви не те щоб одружуєтеся. Що за умову ти йому поставила? Я ж бачу як ви двоє кохаєте одне одного. Навіщо затягувати і мучити його невизначеністю? 

  — Тобі не здається, що це не твоє діло? 

  — Ти права, це не моє діло. І все ж Ар мій друг. Я хочу для нього щастя. Я знаю його все своє свідоме життя, і я ніколи не бачив, щоб якась дівчина його так чіпляла як ти. Заради тебе він не те щоб гори звернув, він би помирив Менескару і Ф'їндже. А значить, що умову яку ти поставила, виконав би якомога швидше. Але він цього поки не зробив. Тож, що такого нереального ти загадала?