Розділ 19

  Влада

Минав другий місяць як ми з Арієм день у день трудимося в пошуку шляху в мій світ. Портал ми так і не винайшли, зате були певні успіхи.

  Раніше куплений мною сувій виявився доповненням до того, який розшифровував месс Ренат. Авторка сувоїв, яка виявилася чорною відьмою, що було ясно з її ремарок, досліджувала простір та його властивості. Звісно вона займалася не геометрією чи геодезією, то було щось таке, що звичайній людині не дано просто так побачити. Вона підозрювала, що відчуття простору не таке однозначне як нам здається — його можна розтягувати та стискати. Також у своїй праці відьма зсилалася на давні легенди, які були вже частково розшифровані мессом Ренатом. 

  В одній з легенд оповідається про невловиму Мафдет — жінку з котячими рисами, яку боготворили в одних краях і зневажали в інших. Що з легенди вигадка, а де є доля правди не зрозуміти.

  Давно, ще задовго до розпаду колись великої держави на Менескару та Ф’їндже була собі дівчина. Невідомо, була вона посланницею богів чи проклята ними. І звали її Мафдет. Про походження її нічого не відомо.

  Ще в ті часи люди знали своїх богів і поклонялися їм, не те, що зараз. У Ф’їндже головною “релігією” є атеїзм, а в Менескарі переважають агностики. Тоді ж усі в когось вірили. В легенді не розповідається що та як, в ній надто багато дир. Але суть в тому, що Мафдет не то була святою, не то напів богинею чи напівкровкою тьми — в різних краях по-своєму та все ж її знали.
На різних гравюрах її зазвичай зображують з котячими частинами тіла замість людських, в руках у неї мітла та кинджал.
  У стародавній країні Шамс, Мафдет шанувалась, як захисниця правителей та правосуддя, що могло перерости у помсту. Також відомо, що вона терпіти не могла змій та скорпіонів, що зіграло з нею злий жарт, коли Шамс захопив сусід у якого змії були священними створіннями.

  Більше за все авторку сувоїв в цій легенді зацікавили не так історичні моменти як атрибутика Мафдет. Якщо до кинджалу питань немає (тоді вільні жінки, які обрали самі творити свою долю та не підпорядковуватися чоловікові, носили їх, як символ, що вони не беззахисні і можуть постояти за себе), то ось до мітли знайдуться. За однією з теорій цією мітлою Мафдет підмітала рештки своїх ворогів, щоб прочистити шлях додому, за іншою — наче вона нею демонструвала свою хазяйновитість, щоб потрапити під опіку чоловіка, але чорній відьмі найбільше імпонувала третя теорія, згідно з якою мітла була транспортом. Наче мітла Мафдет була найшвидшим способом подолати великі відстані. Подейкують, що за ніч Мафдет могла пересікти Шамс від кордону до протилежного кордону. 

  Суть Мафдет залишається загадкою, яку ніхто не зміг розгадати. І якою б цікавою не була її історія, мене як і відьму більше цікавить мітла Мафдет.
  В різних країнах зустрічаються й інші швидкісні методи переміщення, хоч і лише в казках та легендах. Достатньо згадати меч Сарьйо (така ж легендарна колюча штука як Екскалібур), ступа на подобі такої як у Баби Яги чи літаючий килим, як у Аладіна. Таких магічних диковинок, якщо пошукати, можна багато знайти у давніх легендах і казках.

  Нам з Арієм знадобився ще місяць, щоб розгадати решту сувою. Ще за два місяці нам вдалося довести до кінця теорію чорної відьми про властивості простору. Перший раз осідлавши мітлу я відчула себе Герміоною Грейнджер. Скажу чесно, подібний транспорт не викликає в мені довіру, а ще сидіти незручно і холодно стає від вітру. Зате простір і справді наче складався гармошкою. 

  Коли ми з Арієм вибиралися за місто, щоб протестувати цей моторошний агрегат було дуже весело і страшно. Після того як я вивалися з мітли і підвернула ногу, Арій не хотів мене більше підпускати до неї. Сперечалися ми багато. Я йому ясно дала зрозуміти, що слухняною овечкою не буду і, що незначні ризики це мінімальна плата за досягнення мети. 

  — Добре, буде по твоєму. — після тієї суперечки заявив Арій. Я на мить була подумала, що він змирився, що в принципі було майже так. — Від сьогодні, мила моя, до тренувань з фехтування у нас додаються польоти на мітлах за рахунок часу у печері.

  — Але ж…
  — Владо, ніяких але. Ти й так там постійно пропадаєш. Мила, колись потрібно і відпочивати, а ще спати не по п’ять годин.

  — Так часу ж так більше все одно не стане. — все ж вирішила сказати я, а то щось не стикується.

 — Тому хоча б день в тиждень ти не спускатимешся в печеру.
  — Арію, — погрозливо звернулася до нього. — що за тиранські замашки? Я сама в змозі розподілятися своїм часом.

  — Владо, я знаю. — мене ніжно та міцно обняли. — Але ти геть себе загнала. Кожний раз як я бачу блиск в твоїх очах від нової здогадки та відкриття, я знову в тебе закохуюся. І все ж опісля не можу не помічати наскільки ти виснажена. Ти ж, навіть, коли повертаєшся в кімнату, продовжуєш працювати, пишучи чужі роботи.

  — Це необхідно. — прошепотіла я.
  — Мила, кому необхідно? Лінивим обормотам, які замість того, щоб вчитися розважаються?
  — Мені, Арію. — знову пошепки в його шию. Та й руки я нарешті розчепила та обняла його у відповідь.

  — Навіщо? Заради грошей? То я можу ж забезпечити свою кохану усім чого вона забажає. — він, навіть, не усвідомив, що друге за цю розмову зізнався мені у коханні. У мене очі засльозилися.

  — Я незаміжня жінка, щоб пред’являти права на фінанси хлопця.

 Я хочу сама щось з себе представляти, незважаючи чи є поруч чоловік чи його немає.