Розділ 18

  Під музику з чудом вижившого телефону я махала віником, приспівуючи добре знайомим пісням. У Арія зовсім скоро закінчиться остання пара, тому я повинна встигнути навести порядок до того часу.

  З його появою я почала менше часу приділяти своїм дослідженням. І хоч у печеру крім мене нанести бруду нікому, він все одно звідкись береться. Хоч тут і немає кучугур сміття, але мамине виховання не дозволяє мені привести когось у гості попередньо не навівши порядку, навіть, якщо він був до цього.

Арій

  Сьогодні моїх третьокурсників забрали на екскурсію, завдяки чому у мене відмінилася остання пара. Ще на початку дня Влада заявила, що має щось мені показати і сказала, щоб я її чекав у своєму кабінеті.

  Мені якраз дуже хотілося дослідити свій кабінет, та все часу не було. Ось до приходу дівчини цим і займуся. Все-таки мені не дає спокою, як Влада ще тоді опинилася тут. Зайшла ж вона точно не через двері, а вікно взагалі було закритим.

  Я оглянув кожен предмет меблів, підлогу, світильники, виступи на стінах, навіть, шафу спробував відсунути. Нічого не знайшов. Плюхнувся в крісло і ще раз пройшовся поглядом по кімнаті. Дещо привернуло мою увагу. Точніше участок стіни, на якому та сама увага не могла зосередитись. Це й здалося дивним. Кожного разу як я на нього дивився, очі самі собою відводилися в інший бік. 

  Сфокусувати зір так і не вдалося, тому зажмурившись я прийнявся тактильно вивчати стіну. По відчуттях, я, наче, зачепив камінчик, розміром з бусинку бісеру, який проїхався по тріщині. 

  Від ледь чутного звуку роботи механізму я розплючив очі, щоб побачити перед собою прохід, якого хвилину тому тут не було.

  Зачарований знахідкою, я зробив крок уперед. Стіна тихо стала на місце за мною, позбуваючись світла з кабінету. Я запалив пульсар, освітлюючи стіни тунелю. На диво повітря не було затхлим, хоч провітрювання не завадило б. Крокуючи прямо я помітив, що частково тунелі були природними, а частково рукотворними. Згодом до мого слуху донеслися звуки музики і знайомий голос, що жахливо співав на незнайомій мені мові.

  Я ступив у велику печеру і ледь не обомлів. Мабуть, я не був настільки здивованим, коли дізнався про походження Влади, як зараз. Перед мною возвишалося дерево. І будь я проклятим, але це не звичайне дерево. Готовий побитися об заклад, що це Неметон.

  З сусідньої печери мене вивів з ступору кричащий звук пісні, що змінив спокійнішу попередню.

  Зупинившись в порталі я замилувався побаченим. Навіть, необхідність уроків вокалу для дівчини, що махала мітлою, не псували враження.

  Влада закрутилася на одній нозі, підігнувши в коліні іншу. Наткнувшись поглядом на мене, вона різко замовчала і лиш беззвучно відкривала рота. 

  — Як ти сюди потрапив? — дівчина, як меч, грізно виставила на мене мітлу.

  — Через кабінет. — просто відповів. — Коли ти збиралася мені розповісти про це місце? І чи взагалі збиралася?

  На мить надувши губки, Влада важко видихнула та опустила знаряддя праці. Перш ніж відповісти, дівчина взяла до рук предмет прямокутної форми. Після її маніпуляцій музика зникла.

  — Якраз сьогодні планувала. — Головою студентка вказала на стареньку софу. — Чай будеш? Розмова може затягнутися.

  Я мотнув головою, відмовляючись від напоїв, та все ж покірно опустився на софу. Дівчина присіла поруч. Я мовчав, поки вона розповідала. З її монологу, я дізнався про останні хвилини її перебування у рідному світі і про перші дні в цьому. Лише, коли Влада виговорила все, я запитав:

  — Того дня, можливо, були якісь доленосні або космічні події?

  — Я не стежила за таким. Єдине, що то був день з дзеркальною датою. Але на це покладатися безглуздо.

  — Чому?

  — Невідомо точно, якою взагалі має бути дата. Календарі змінювалися, роки бувало в давнину розтягувалися, а на місячний календар мало, хто зважає. Хоча… — дівчина призадумалася, несвідомо здійнявши очі вгору. — за словами однієї провидиці, у день шести двійок має зародитися нова Земля. Того дня я кілька разів натикалася на новини про її передбачення. Правда це чи ні, не знаю. Жовта преса любить використовувати гучні імена.

  — Що ж, тут ми поки нічого зробити не можемо. І як я розумію, тут ви з моїм дідусем шукали шлях у твій світ. Вірно?

  — Так, але поки навіть портал не змогли створити. — Влада так засмучено це сказала, наче не чудо не вийшло, а двері без замка не змогла відкрити.

  — Я тобі допоможу. Нехай у мене менше досвіду ніж у дідуся, але я вірю, що разом і зі свіжим поглядом ми впораємося.

  Запалення в очах Влади відбилося у моєму серці. В той момент ми вирішили зробити неможливе разом, рука в руку зіткнувшись з загадками світу, ба, навіть, світів. 

  Так почалася наша спільна подорож у світ магічної науки. І хоча мета вважається нездійсненною, я відчуваю, що це не так і ми впораємося. Підтвердження, що неможливе можливе сидить поруч зі мною, щасливо усміхаючись.

  Скільки ще годин, днів чи місяців мені належить провести у цих печерах. Я готовий присвятити кожну вільну секунду, щоб Влада була щасливою. Разом з нею я знайду їй шлях додому та вшаную пам’ять дідуся, виконавши його мрію. Незалежно від того, куди нас заведе обраний шлях, я вірю, що ми будемо тим самим дуетом, що здатний здійснити неможливе та змінити світ навколо.