Розділ 14

У друге наша нічна розмова пішла не по плану. Тим не менш його слова заспокоїли мене попри те, що заставляють серце битися швидше.

  Ранок зустрів мене солодким ароматом панкейків. Саме панкейків, а не оладок, які, коли робили мої батьки, виходили жирними і я не могла з’їсти більше трьох штук.

  Тихенько прослизнувши у ванну, я привела себе в порядок. Так же тихцем згодом я спостерігала за Арієм у фартусі, поки він готував сніданок.

  — Владо, досить милуватися, сідай їсти. Тобі потрібні сили. — упс мене виявляється помітили раніше.

  — Нічого я не милувалася, просто стояла в стороні, щоб тобі не заважати.

  — Вдам, що повірив. Якщо надумаєш брехати на допиті, роби це правдоподібніше.

  Так значит! Ну добре…

  — Прислухаюся до твоєї поради.

На допит ми нікуди не поїхали. Андреас особисто прибув у арієву квартиру. Дружньою компанією ми засіли у вітальні. Світло усюди вимкнуте, пасмурна погода на вулиці хмарами приховує більшість сонячного проміння. 

  Бракує яскравої лампи, що противно світила б мені в очі.

  — Арій буде в ролі стенографіста? Чи ми все-таки взагалі без протоколу?

  О-ні, я знаю чому він тут. По блату можна сказати. Оскільки захід проводиться у його домі, то Арій має право бути в будь-якому куточку свого дому коли забажає. Невже я хвилююся і тому всякі нісенітниці в голову лізуть? Зараз почну уявляти Арія у спідниці олівцем і круглих окулярах, а Андреаса слідчим з поліції моди, як у пародії «Чоткого Паци» на пісню «I'm Okay. I'm not an alcoholic.» від Little Big. Мені різко стало цікаво чи є у когось з цих двох чоловіків татуювання. Ось мені завжди щось таке хотілося зробити. Або не хотілося, я постійно все передумувала і малювала собі лише хною.

  — Владо, обійдемося без жартів. — попросив Андреас. Мені трохи навіть ніяково стало.

  — Пробачте, я вперше в такій ситуації. — я видихнула і комфортно сіла на диван. Зібравши всю рішучість в кулак я запропонувала: — Питайте, що вас цікавить. По мірі можливостей постараюсь відповісти.

  — Що ж, Владо. — протягнув моє ім'я Андреас. — Опиши свій день дев'ятого вересня 5783 року.

  О, подібні питання в детективних фільмах мене завжди смішили. Я не завжди пам'ятаю чим снідала, а вони хочуть почути за день, який був давним давно. Парадоксально, але саме цей день я пам'ятаю краще ніж моє вчорашнє меню зранку.

  — Зарядка, сніданок, пари. У месса Рената були ідеї, він хотів ними поділитися, тому по закінченні пар я пішла до нього. Коли прийшла, йому вже було зле. По допомогу він не дозволив мені піти. Сказав, що його вже не врятувати. Наказав сховати необхідне. —  я не відчувала як сльози ллються з очей. Ментально я настільки поглибилася у спогади, що і не помітила як Арій присів поруч та тримав мою далоню, масажними рухами гладячи її. — Він просив, виконати його мрію. Коли його не стало, я заховала все, що він просив. Потім проривіла якийсь час, але треба було щось робити, повідомити про те, що сталося. Проте я не хотіла, щоб з мене зробили головну підозрювану та повісили вбивство. Якраз був час обіду. Я пішла у їдальню, щоб мене побачили. Після хотіла повернутися у кабінет, але мене опередила якась студентка.

  — Владо, що саме ти заховала?

  — «Комунікатор», певні документи та записи, що мали допомогти збутися його мрії.

  — Ти знаєш про, що він мріяв?

  — Так. — сльози висохли на щоках. Я взяла себе в руки, проте Арій продовжував мене тримати за долоню.

  — Тобі вони не здавалися безглуздими? — боковим зором я помітила як Арій зиркнув на Андреаса, але промовчав.

  — Ні.

  — Гадаєш це можливо?

  — Я впевнена. — манера опитування мене здивувала. Чи дійсно ми говоримо про одне й теж. Я не знаю, що знають вони, вони не знають, що відомо мені. — А тепер, якщо можна про, що конкретно ми говоримо?

  — Про мрію месса Рената. — здивовано відповів Андреас.

  — І яка ж у нього була мрія?

  — Владо, тут питання ставлю я. — спробував поставити мене на місце слідчий.

  — Я хочу знати чи вважав месс Ренат за потрібне, щоб ви знали його мрію. Якщо так — вона вам відома, якщо ні — про це я більше не говоритиму. Тож скажіть, чого він жадав, щоб я продовжила.

  — Інші світи. — прошепотів Арій. Тишу у приміщенні перебивали лише стуки трьох сердець та дихання, тому його чітко всі почули. — Дідусь хотів довести існування інших світів.

  — І йому це вдалося. Хоч не так як очікувалося.

  Мертва тиша запала після моїх слів. Я очікувала бурі запитань, проте отримала лише одне від Андреаса:

  — Як тебе звати насправді?

  — Мирза Владислава Вікторівна.

  — Чому тоді ти числишся як Влада Марталі?

  — Я гадала, що наш діалог і мої оговорки по Фрейду прояснили ситуацію. — що ж вони такі розумні і туплять коли не треба? Такі професії, як у цих чоловіків все-таки потребують мізків. Нехай дедукція рівня Шерлока не дана усім, все ж логічне мислення їм доступне.

  — Як я розумію, — Арій хмикнув. — оговорка по Фрейду була оговоркою по Фрейду?

  — Ага. — чесно зізналася я. — Мені озвучувати явне чи ви самі?

  — Значить, ти з іншого світу, вірно? — повільно, пережовуючи кожне слово запропонував Арій.

  — Алілуя! — я стежила за реакцією Арія, практично забувши про присутність Андреаса. Тепер він знає мою таємницю. Як сильно це вплине на нього, на його ставлення до мене?

  — Тобто ти, Владо, хочеш, щоб ми повірили в цей абсурд? Чи, можливо, ти маєш якісь докази? — Андреас таки вирішив про себе нагадати. В принципі його претензії логічні, хоч мене далі бісить, що мені не вірять. Хоча на його місці я вела себе б так само, тому злитися на нього не буду.

  — Гейський роман підійде? — в рюкзаку в мене правда ще був підручник з історії, проте початковий варіант виглядає цікавіше.

  — Який?

  — Роман про кохання двох чоловіків. — і невинно затріпотіла віями. Хай тільки спробують щось не те сказати. — Маєте щось проти?