Розділ 13

Опинившись у квартирі Арія, я йому позаздрила. Розкішне житло, затишне попри темні тони. Не те, що в мене вдома. Звісно мій дім чудовий і все таке, але я не те щоб сильно прикипіла до нього душею. Кілька місяців пройшло, як завершили ремонт і тут нате, я потрапила в інший світ.

  Мужчина провів міні екскурсію по своїй домівці, а якщо точніше, вказав на двері своєї спальні, показав гостьову кімнату та ванну з кухнею. На другий поверх він мене не пустив. А так хотілося глипнути хоч одним оком. Обожнюю, коли квартири роблять двоповерховими. 

  — Владо, ти голодна?

  — Залежно від того чим хочуть нагодувати.

  Арій хмикнув. На мить це здалося дуже милим.

  — Стейки зроблю. — ммм, сам? Я хочу це бачити.

  — Допомогти? Можу салат, наприклад, зробити.

  — Та не отрую я тебе. Хоча, якщо хочеш, можеш стежити за моїми діями.

  — І думки такої не було. — правда. Просто, я вважаю, що чоловік на кухні, коли в нього руки з того місця, це дуже класно. Ну і бажано, щоб він вмів більше ніж зробити омлет та закип’ятити воду на мівіну. — Я щиро хотіла допомогти.

  — Тепер уже не хочеш? — ведучи мене на кухню, він зухвало оглянувся.

  — А ти все переконуєш мене просто сидіти. Чи боїшся, Арію, що я щось підсиплю? 

  — Владо, покінчімо з цими іграми на сьогодні. День був не простим, що в тебе, що в мене. Я хочу просто повечеряти в хорошій компанії і лягти спати. 

  Мені так і кортіло довершити фразу питанням: «Лягти спати теж у хорошій компанії?». Проте совість взяла верх. Арій справді стомлений, як і я. Він врятував мене знову, і заслуговує хоч на хороше ставлення.

  — Добре, Арію. Знаєш, я так тобі нормально і не віддячила за порятунок моєї тушки.

  — Прошу не починай… — долонею він взлохматив свої темні неслухняні кучері.

  — Не перебивай будь ласка. Довгих промов не буде. Я просто приготую вечерю. Що що, а стейки в мене чудові виходять. Але чур сніданок за тобою.

  — Таки вирішила отруїти?

  — Арію! Ти ж сам просив. Та і коли я встигла заробити репутацію отруїтельки? Мій максимум був це принести бабусі миш'як від гризунів. 

  — Ти перша почала цю гру, от я її й продовжив.

  — Окей. — протяжно видихнула я. — А тепер йди і не заважай мені. Змий цей день з себе, до того часу все приготую.

  — Гаразд, Владо.

  — Арію, стривай. — на порозі притормозила його. — Де в тебе спеції?

  — У цій шафці. — чоловік відкрив мені полиці заставлені суляночками з різними травами та порошками, біля яких знайшлася і олія. — У верхній шухляді столові прибори, продукти в холодильнику. 

Арій 

Ознайомивши дівчину з усім необхідним для приготування їжі, я покинув кухню.

  День вартувало добряче обдумати. Нарешті відомо особу, повинну у смерті дідуся. Та й вона вже під вартою. Залишається дівчина причетна до цього. Інтуїція каже, що вона хороша та не становить загрозу, але розум твердить її перевірити.

  І тим не менш, це я так розслабився чи довіряю Владі, але пустив її готувати мені їжу ба, навіть, не перевірив, що вона з собою взяла.

  Теплі струмені води м'яко омивали тіло, змиваючи пил цього дня. По привичці, в одних домашніх штанах послідував на кухню за ароматним запахом смаженої свинини.

  У ванній кімнаті я затримався достатньо довго, щоб Влада встигла посмажити стейки та нарізати салат. Вона власне все це розкладала на маленькому обідньому столі. Піддавшись пориву, я доставив два бокали і бутилку червоного напівсухого вина.

  — Виглядає апетитно. — прокоментував накритий стіл.

  — Аг-га… — на довгу секунду Влада зависла, коли її погляд впав на мене. Втім це могло мені здатися.

  Ми сіли і кожен мовчки прийнявся їсти. Ніжне м’ясо тануло на язиці, збуджуючи смакові рецептори. Солодкий маринад здивував. Я сам колись грався на кухні, змішуючи соуси та готуючи по нових рецептам з елементами імпровізації.

  — Ти поєднала мед та соєвий соус?

  — Так. Тобі, щось не сподобалося, Арію?

  — Ні, все неймовірно смачне, Владо. Скажи краще, де ти взяла цей рецепт? — я усвідомлюю, що не один такий розумний, але ж цікаво де ще так роблять, адже у ресторанах Менескари та Ф’їндже я ніколи не зустрічав такого поєднання смаку.

  — Так мій тато робить. — коротко відповіла дівчина. На цьому можна було зупинитися, проте я не зупинився. цікавість потім не дала б заснути.

  — Ти ж казала, що ніколи його не бачила.

  — Не бачила я ніколи Віктера Марталі, а от з рідним батьком я росла. — я явно почув нотки суму у владиному голосі, тому заткнувся з питаннями. Доїдали ми в мовчанні, запиваючи яства червоним вином. Так мовчки і розійшлися по своїх кімнатах спати, перервавши тишу лише побажаннями доброї ночі.

Влада

  Згадка тата вибила мене з колії. Я настільки поглибилася у свої думки, що їла на автоматі, не відчуваючи смаку. Мої рідні, мої близькі та друзі там удома. Вони не знають, що зі мною. Я теж не знаю, що з ними, проте я можу уявити, що з ними все гаразд. Вони там не самі. А от для них я пропала безвісти, або, навіть, вважають мертвою. Не знаю який з варіантів гірший. Смерть кінцева та дає можливість змиритися, але і надія живуча.

  За звичкою, привитою батьками з дитинства, я побажала Арію, доброї ночі та відправилася у, виділену мені, кімнату. Хотілося просто впасти ліжко, щоб свідомість покинула мене та відключила думки, даруючи передишку розуму та тілу.

  Та на жаль, цілком свідомо я не дозволю свідомості покинути мене. Переконавшись, що двері зачинені, я приступила до ритуалу. Необхідні трави в мене вже були змішані у маленькій пляшечці. Туди я налила ще воду з-під крану у ванній. Краще було б поварити трохи або хоч кипятком залити. Магією нагрівати воду я не наважилася. Раптом це якось вплине на ритуал. Сюрпризи мені не треба. Тепер залишилася найнеприємніша частина — власною кров’ю намалювати візерунок закляття. Запонка Арія лягає в центр білосніжного листа, з поміччю брошки я проколюю собі палець. Червоні лінії зводяться до золота. Залпом випиваю зілля та за лічені секунди засинаю.