Розділ 11

Арій

  У месси Лісандри чудовий смак: «Леккер» — один з найпрестижніших ресторанів у Віденскабі. Кілька разів я тут був, і можу з впевненістю сказати, що яловичина в мисливському соусі — пальчики оближеш і тарілку до блиску. Був би років на двадцять молодшим, так би і зробив.

  Месса замовила салат з сьомгою і авокадом та невеличке тірамісу на десерт.

  Коли час дійшов до десерту, месса протягнула мені тоненьку папку.

  — Тут коротко про магів та їхні внески в історію.

  Що ж постаралася вона на славу. Питання, навіщо я їй здався? Викладачка продумала всі етапи екскурсії до найдрібніших деталей. Вона навіть підібрала для мене список магічних внесень магів у науку. По суті мені залишається лише більш розгорнуто подати надану інформацію.

  Поки я переглядав зміст папки, месса Лісандра попивала червоне вино. Погляд жінки був розсіяним. Вона грала золотою підвіскою, що привертало погляд чоловіків із сусідніх столиків.

  — Мессо Лісандра, коли ви плануєте цей захід?

  — Називайте мене просто по імені, Ароне. — вона облизала губи, а її погляд застиг десь на рівні мого перенісся.

  Жінко, що ви творите? По роках месса годиться мені в матері. Ще б лишній десяток, могла б і в бабусі.

  Я не сліпий і бачу, коли жінки активно звертають на мене увагу. Сумніваюся, що подібна поведінка властива мессі на постійній основі.

  — Я зайду до ректора по дозвіл на екскурсію, а ви домовтеся з галереєю. Нажаль не можу приділити на це час сам. Я і так приділяю занадто мало часу своїй нареченій.

  Брешу і не червонію. Витримці месси Лісандри можна позаздрити. Якби не спостерігав, то і не помітив би тої секунди, коли її лице застигло від почутої інформації.

  — Звісно, мессе Арон. — її тон наче покрив морозом вимовлені слова.

Як вихований джентльмен я був зобов'язання провести даму. Месса Лісандра як місце проживання обрала академічні апартаменти.

  Мені теж пропонували поселитися в академії. Розумно було б погодитися. Натомість залишився у квартирі.

  Поспішно попрощався з мессою зіславшись на негайні справи.

  У вихідний день більшість студентів і викладачів покидають навчальний заклад, що зарадило моєму проникненню у власний кабінет без лишніх свідків. Щодо останнього я поспішив. Перед дверима кабінету стояла схвильована дівчина. Іветта заламувала пальці. Побачивши мене, месса напустила байдужості в образ.

  — Доброго дня, мессе Арон.

  — Доброго, мессо Іветта.

  — Ви, раптом, не бачили Владу?

  Питання мене здивувало. Опустимо момент, що студентка запитала викладача не по навчальній темі — сам вибудував стосунки з учнями наближені до дружніх. Як відомо, ці дами не товаришують починаючи зі знайомства на першому курсі. Хоча, мабуть, у Іветти є розмова до Влади стосовно вчорашнього інциденту.

  Знайомство з Корнеліусом, який виявився на два роки старшим за мене, показало, що вік не являється ознакою мудрості і сили, як принято вважати особливо серед старшого покоління. Цьому хлопцеві не завадило би кілька уроків поваги до оточуючих і манер, особливо в компанії прекрасної статі.

  Глипнув на маячок — який повідомив, що Влада не покидала території академії. Все б нічого такого але по моїх прикидках, дівчина знаходиться у крилі закритому на ремонт. Та частина споруди і так була в аварійному стані, оскільки нею ніхто не користувався — і не було потреби підтримувати у належному стані.

  — Нажаль, не бачив, мессо.

  — Добре, дякую. Вибачте, що потурбувала.

  Не дочекавшись поки Іветта зверне в інший коридор, поспішив у бік закритого крила. Емоційний фон Влади передавав страх і збентеження.

  Єдиний не замурований вхід виявився відкритим. Можливо, студенти зуміли пробратися туди, щоб повеселитися.

  Пил і павутиння зустрічалися на кожному кроці. Не у всіх вікнах вистачало скла. Фарба на дерев'яних підвіконнях облущилася. Пацюк перебіг по кам'яній підлозі і заховався у тріщині у стіні.

  Опинившись на другому поверсі, я підкрався до кімнати з якої лунало два голоси. Через щілину між дверима і одвірком зумів розгледіти дівчину прив'язану до стільця. Мужчину роздивитися не вдавалося, оскільки той стояв спиною до виходу.

  — Але я не Марталі!

  — Батька зрікаєшся, аби тільки жити?

  — Я його навіть ніколи не бачила. — Влада дзвінко пчихнула.

  — Ти ще й заразна!

  — Ну знаєш, на вчорашню прогулянку, на відміну від тебе, мені не вдалося захопити теплого плаща.

  Тепер стало ясно, що то за чоловік. Недарма здався мені знайомим.

∆ ∆ ∆

Влада

  Банячок не варив. З головою повної вати думати було проблематично. Дали б мені якісь звичайні задачки з алгебри, може б дала їм ради, попідставлявши під формули. Але потрібна мені задача вимагала роботи всього мозку. Тому через годину безуспішних старань я все кинула, і вклалася на диван з романом. Ще через пів я відкинула і книжку, оскільки одну і ту ж сторінку прочитала разів п'ять, а суть не зрозуміла.

  Погляд впав на наручний годинник, в той момент шлунок повідомив, що час обіду. І справді, до кінця трапези лишалося сорок хвилин.

  На вході у їдальню я зіткнулася з Іветтою. Нічого не нагадувало про вчорашні ридання дівчини: її обличчя було ідеальним як і завжди. Бісить.

  — Владо, ми можемо поговорити? — в півголоса запитала вона, перегородивши мені шлях.

  — Я тебе слухаю.

  — Не тут.

  — Добре. — вимучено. — Я спочатку пообідаю і тоді поговоримо. — Іветта було рушила за мною але я зупинила її вирвазливим поглядом — На самоті.

  По задумці, їдальня могла б вмістити людей п'ятсот. У вихідний день я бачу ледве два десятка, враховуючи парочку помічників кухарів, що стояли на роздачі.

  Так тихо... З пюре і котлетою справилася доволі швидко. Овочевий салат розтягнула на подовше. Не тому що він несмачний, просто не хотілося спішити. Не знаю, що можна очікувати від Іветти.

  Малесенькі дзвіночки у потилиці били тривожністю.