Розділ 10

Арій

  Білі плями. Інсулін. Дідусь. Влада.

  Допустимо, що дідусь прив'язався до дівчини і сприймав її за рідну. Білі плями в її історії можна якось пояснити. Мабуть я не звернув би увагу на ці пробіли якби не спроба вбивства Влади.

  Месса Джит запевняла, що у дівчини не було серйозних проблем зі здоров'ям. В її організмі виявили інсулін. Звісно за допомогою глюкози вдалося її врятувати, ще роль зіграла невелика доза препарату.

  Історія життя Влади мене неабияк зацікавила. Месса Джит люб'язно поділилася зі мною всім, що знала.

  Влада походить з поселення Долавайськ, що знаходиться неподалік від кордону з Ф'їндже. Ось уже майже чотири роки як там пусті доми і руїни.

  Представники Ф'їндже не визнають свого втручання в долю поселення. Вони запевняють, що не причетні до використання експерементальної зброї.

  Ніхто не вижив у Долавайську. Дивний туман не пощадив нікого — ні людей, ні тварин. Тільки забобонні і недосвідчені люди вірять, що той туман це прояв гніву богів чи щось подібне.

  Розмістилося б поселення біля вулкану чи покладів газу, то можна було б пояснити ядовитість туману але воно на нічим не примітній рівнині.

  За місяць, що я викладаю у Віденскабській академії, так і не зміг просунутися в пошуках убивці дідуся. Я не вірю, що це нещасний випадок.

  Тепер появилася нова ниточка. Отруєння Влади цілком можна пов'язати з листом пропитанним рицином. Замах на життя дівчини не вдався — значить повториться.

  Поки Влада була у відключці, почепив на неї маячок. Він буде сповіщати про її місцезнаходження і фізичний стан. Закляття досить складне, щоб студентка самостійно його зняла. Але їй краще не знати про маячок, тому і постарався його приховати, що було не менш складно як поставити.

  Не пройшло і тижня як маячок почав збоїти. В години після занять і перед відбоєм він просто зникав, а потім появлявся.

  Я вже зачинив кабінет і хотів відправитися додому як дорогу мені перегородила месса Лісандра. Дама розміняла п'ятий десяток. Завдяки частим походам в салони краси вона виглядає досить привабливо. Я звернув увагу як на неї заглядається ректор і навіть кілька студентів.

  — Добрий вечір, мессе Арон.

  — Мессо Лісандра.

  Жінка відкинула свої світлі кучері за спину, відкривши вид на довгу шию. Нав’язливий аромат її квіткових духів окутав, що я ледве втримався, щоб не зморщити носа.

  — Вибачте за пізній час. Я хотіла, запропонувати провести для студентів екскурсію в галерею магів. — вона розгладила невидимі складки на темно зеленій сукні. — Якщо ви погодитеся, то ми могли б детальніше це обговорити. Наприклад завтра за обідом. — з останнім словом погляд месси повноцінно піднявся до моїх очей.

  Месса Лісандра викладає історію. Наш спільний похід в галерею магів має бути корисним урізноманітненням для студентів. Галерея магів особлива тим, що там зібрано портрети найвизначніших геніальних магів. Історика вони цікавлять як  визначні постаті, що вплинули на свій час, а мага теоретика більше цікавлять їхні винаходи.

  — Гарна ідея.

  Я відчув появу маячка. Це зовсім недалеко.

  — Тоді в «Леккер» о третій.

  Щоб пошвидше збутися колеги, я погоджувався на все. Поспішно прощаюся і повідомляю, що забув дещо в кабінеті, тому змушений повернутися.

  Різко відчинивши двері, я зустрічаюся зі здивованим поглядом, який переростає в переляк. Роблю два кроки, Влада задкує поки не впирається в стіну.

  — Владо, що ти тут робиш? — менше кроку відділяє нас. Її очі бігають, вона все намагається приховати свій погляд від мене, тому дивиться собі під ноги. М'яко за підборіддя піднімаю її голову. — Владо...

  Вона продовжує дивитися куди завгодно але не на мене. В кінці кінців рішучий погляд застигає в районі моїх ключиць.

  — Я хотіла сказати, що ви мені подобаєтеся. — випалює дівчина. — Але я розумію, що це не правильно, тому забудьте. — тараторить вона і різко оминає мене після чого вибігає в коридор.

  Через здивування я дозволив їй цей маневр. Можливо повірив би, що це істинна причина її приходу, якби був впевнений, що вона зайшла через двері. Вікно зачинене — це перевірив ще раніше. А от на місці де хвилину тому стояла Влада, лежить ключ. Методом проби оприділив, що це ключ від мого кабінету. Питань все більше і більше.

∆ ∆ ∆

Влада

  Ой... дура! Навіщо я це ляпнула? Чому не відкрилася? Як тепер дивитися Арію в очі?

  Вибігши з кабінету, я відправилася не у свою кімнату, а в парк. Те що це була погана ідея, зрозуміла майже зразу. Рання весна тут така сама як на моїй батьківщині — якщо нема снігу, то калюжі і холод ніхто не відміняв.

  Повернулась би в приміщення але короткий крик мене відправив в протилежну сторону від входу в академію.

  — Відстань від мене!

  Дівчина сиділа на лавочці, а мужчина нависав над нею, упираючись долонями в спинку лавки.

  — Ей!

  Мужчина повернув голову в мою сторону. На вигляд йому не більше двадцяти п'яти. Дороге шерстяне пальто обтягує широкі плечі, світле волосся коротко пострижене, а голубі водянисті очі виблискують злобою.

  — Йди куди йшла!

  Мені вдалося роздивитися дівчину. Погляд Іветти просив про допомогу але сама вона мовчала.

  — Я то піду але вона піде зі мною. Судячи з тутешньої атмосфери твоя компанія мессі не довподоби. — голос я намагалася тримати рівним і впевненим.

  — Як моїй наречені може бути не довподоби моя компанія? Крихітко, йди куди йшла і не лізь у чужі справи. — слова мужчини можна було б сприйняти досить ввічливими якби не тон яким він їх промовляв.

  — Та хоч дружина. Ролі це сильно не міняє.

  Тепер наречений Іветти нависав наді мною з метою налякати.

  — Пішла геть! — гаркнув він на мене, що аж слина долетіла до мого лиця.

  — Котись в Тартар! — рукавом білої блузи я витерла лице.

  Інтуїція кричала, що Іветті потрібна допомога ким би вона мені не була. Цей тип викликав відчуття небезпеки.