Розділ 7

Влада

  — Я зобов'язана його перевірити. Учителю, ви ж розумієте мою недовіру.

  Я часто прихожу до могили наставника. Іноді складається відчуття, що месс Ренат справді мене слухає і похитує головою.

  Дорогою до академії мене зупиняє молодий чоловік. Він сипле компліментами про мою вроду. Це виглядає так театрально, наче вирізка з дешевого роману про щире кохання. Зараз знудить.

  — Я — ідеал, я — богиня. Моя шкіра білосніжна, а уста як кров. Волосся шовкове, а очі зачаровують більше зоряного неба. Моїй грації позаздрять кішки. Це все чи є що додати?

  Чоловік застиг соляним стовпом.

  — Виходь за мене.

  Цього разу роль статуетки зіграла я.

  — Хлопче, ти головою вдарився чи просто парі? Я тебе тут раніше не бачила. Новенький?

  — Прийшов друга провідати. Я Андреас, до речі.

  Ага.... от так мені поталанило натикнутися на дружка Арія. Тепер ж його, навіть, послати не зможу. Раптом щось цікаве розкаже. Але тепер після хвалебної оди про себе сильно міняти поведінку не можна.

  — Ада.

  — Адо, дозволиш тебе запросити...

  — Парки, кафе, ресторани і театри можеш зразу відкинути як варіанти, так само як і екскурсії по домівках і демонстрації колекцій. — я його ще не злякала? Хоча після реакції на минулий випад, сумніваюся.

  — Прийнято. Тоді в п'ятницю зайду, а на передодні пошлю вісточку.

  Хороша в нього витримка. А ще він походу мазохіст — не втік від мене. Я кивнула, даючи знак, що погодилася з його словами.

  — Доброго вечора, месс Андреас. — без оглядки я покрокувала до входу академії. Мені цієї ночі ще навідуватися до друга нового прихильника.

  — І вам солодких снів, Адо.

∆ ∆ ∆

Арій

  Андреас увірвався в мій кабінет з замріяною усмішкою на вустах.

  — Ти не повіриш! Я таку жінку зустрів.

  — Коли встиг? Андреасе, ти хоч відбиток аури перевірив?

  — Нудний ти, Ар. Запізно було.

  — Жаль.

  Друг повідав мені про зустріч, видимо, зі студенткою, що його причарувала. Судячи з розповіді, його хотіли просто послати. Але, мабуть, мессі стало цікаво, що зможе вигадати Андреас.

  Ада.... не чув про неї.

  Надовго Андреас не залишився, і майже зразу по закінченню історії, відправився додому.

∆ ∆ ∆

  Влада

  Згідно з гримуаром відьми у мене все є.

  На звичайному папері я накреслила схему закляття. Помістила всередину малюнку запонку. Тепер доведеться повторити візерунок власною кров'ю. Головне так, щоб кожна лінія вела до запонки.

  Найскладніше для мене було навчитися калічити себе. З дитинства таке завжди було. Витерпіти біль це одне, а от дати взяти кров з пальця або укол — для мене це був подвиг. Тепер з цим майже немає проблем. Невеличкий надріз я спроможна зробити.

  Я, в прямому понятті фрази, малювала пальцем. Опісля закинула запонку у відвар, деякі трави для якого «позичила» у академічній коморі.

  Випила відвару. Накрило наче в мене ввели кінську дозу снодійного. Встигла покласти склянку і лягти на ліжку перед тим як заснула.

∆ ∆ ∆

У мене все вийшло чи як? От стою я в одному дуже знайомому кабінеті, а Арія ніде нема. Я ж начебто до нього прийшла.

  Не знаю скільки тут пробула перед тим як він появився. В котре оцінила, що почуття смаку в цього чоловіка присутнє. Чорні штани з цупкої тканини обтягували сильні ноги, кілька верхніх гудзиків бордової сорочки розстегнуті. Темні кучері у творчому безпорядку. Я вперше звернула увагу на колір його очей — як віскі. Форма розрізу, як у месса Рената але відтінок інший. У наставника райдужка була подібна до лісових горіхів.

  — Ар, — у сні зазвичай все сприймається як само собою зрозуміло. Нехай він сприйме, що ми друзі між якими не існує таємниць.

  — Іди до мене.

  Він притягнув мене за талію — і я впала йому на коліна. Своє лице чоловік заховав у згині шиї і плеча. Не знаючи куди подіти руки, закинула йому на шию.

  — Я не знаю що робити. — хриплий голос Арія мені був чутний лише завдяки близькості до його джерела. — Дідусь мертвий; вбивця невідомо хто і де; хтось пробрався в мій кабінет.

  — Спокійно, Ар. — я гладила його по голові і перебирала пасма волосся. — Месса Рената уже не повернути. Вбивцю ми знайдемо, а за візитера не переймайся.

  Вологий язик пройшовся по моїй шиї до вуха. До нього приєдналися губи. Тіло відгукнулося прогнувшись в спині. Тихий стон зірвався уст. Різко я вискочила з колін Арія, відійшла від нього, повернувшись спиною.

  — Так не можна. Це не правильно. — я гаряче шепотіла сама собі.

  Чоловік зупинився за крок до мене, поклавши руку на моє плече, розвертаючи до себе.

  — Владо, що не так? Мила, скажи, що сталося.

  — Це не правильно! Я так не можу.

  Сон розвіявся. Я лежала в себе в кімнаті на своєму ліжку і дивилася в стелю. До світанку зосталося близько години.

  Там у сні я злякалася не його, а себе. Я вперше відчула реальну тягу до представника чоловічої статі. Здається наче готова була віддатися йому там. Але це не правильно. Аморально так поступати. Мало того, що я вторглася у його свідомість так ще й це.

  В пам'яті спливли відчуття його губ на моїй шкірі, хрипле звучання мого імені на його вустах. Метелики в животі спалахнули.

  Все досить! Я зіскочила з ліжка і прийнялась одягатись. Ранішня пробіжка не завадить. Може хоч так вижену дурь з голови.

  Я майже заспокоїлась але, по закону підлості, першу пару у нас вів, вгадайте хто — Арій! Ой перепрошую, месс Арон. Все заняття я не могла сконцентруватися на його словах. То в хмарах літала, то злилася. Злилася на нього, на себе.

  Розраховувала на останньому занятті випустити пар. Не судилося — уроку не буде. Вся на нервах відправилася до їдальні. Апетиту немає взагалі, тому вся надія була, що від ароматів і виду їжі передумаю.