Розділ 6

Влада      

  От буває що до голови навідуються геніальні і тупі думки одночасно.

  Під кінець літа я натрапила на одну цікаву крамницю. На перший погляд — звичайна барахолка. Але насправді, там торгують безцінними речами, деякі з яких законно дістати проблематично.

  Саме в цьому магазинчику я прикупила кілька амулетів і гримуар темної відьми. До речі, більшість заклять, які я в ньому прочитала можна використовувати в побуті — і ніякого зла чи т.п.

  Так от, я знайшла можливість проникати в чужі сни. З людиною можна розмовляти, випитувати інформацію, а для неї це буде як звичайний сон, який по ранку забудеться.

  Гадаю, розумніше буде почати так співпрацювати з Арієм. Як мінімум, потрібне підтвердження чи він той самий. Ще хотілося б зрозуміти, що він за людина. Зібравши достатньо інформації, я вирішу чи слід відкривати свої якісь карти.

  Найкраще було б почати якомога швидше але для початку знадобиться його річ.

  Добре, що я маю майже вільний доступ до його кабінету. Шкода, що не до його дому. Не всі розкидаються особистими речима на робочому місці. Ще й взяти треба щось, зникнення чого буде непомітним.

∆ ∆ ∆

Бачу, світить мені ще одна ніч в печері. Чого ж цей трудоголік не йде відпочивати?

  Невже мої молитви були почуті — з пальтом в руках Арій покинув кабінет; поворот ключа і...... І я почекала ще п'ятнадцять хвилин. Ще ж повернутися може. На щастя пішов він остаточно.

  Вилізши з таємного проходу, прийнялась шукати підходящий предмет.

  Ух ти! Невже так зразу. Пара золотих запонок виблискували з-під листа з розкладом груп. На мою думку, запонка це саме та річ, яка може запросто загубитися.

  От які шанси того, що я випадково штовхну забуту склянку? В теорії п'ятдесят на п'ятдесят, а от в дійсності всі сто. Навіть м'який килим не врятував посудину від краху. Осколки я зібрала, чудом не поранившись, а розбиту склянку замінила цілою. Сподіваюся месс не помітить недостачі.

  На сьогодні пригод достатньо. Якщо вірити годиннику, я ще встигаю попасти в гуртожиток.

∆ ∆ ∆

Арій

  Андреас знову завітав до академії. Цього разу він заніс свідчення тих, хто якоюсь мірою найбільше контактував з дідусем.

  — Весело тут, напевно? Багато прекрасних дівчат. Колись, придивився вже до якоїсь? — друг у своєму репертуарі. Йому подавай красунь і розкошів.

  — Еге ж. А ще багато дурних на голову, яких треба вчити, а потім ще й перевіряти як вони то вивчили.

  — Нудний ти... Арію, у тебе тут що ніхто не прибирає? — питання друга відволікло мене від прочитання змісту папки.

  Я придивився до Андреаса. Він крутив в руках невеличкий кусок скла.

  — У мене нічого не билося.

  — З кабінету нічого не зникло? — враз Андреас посерйознішав, відкинувши образ веселуна.

  Я переглянув всі шухляди, шафки і документи. Усе було таким як я і залишив. Лише...

  — Запонки однієї нема.

  — Може загубив?

  — Ні, я обидві залишив на столі. Друже, а не хочеш зганяти в управління і перевірити склянку на відбиток аури?

  — Думка розумна. Але ти впевнений, що щось ще залишилося? Той, хто розбив твій стакан, торкався нового лише, щоб перекласти з місця на місце.

  — Перевір. Прошу.

  — Гаразд.