Частина 5

Ранок був сумним. Ліза не могла думати ні про що, окрім розставання​, яке на неї чекало. Скоса вона поглядала в бік Далі, розглядала його обличча, але ніяк не могла зрозуміти, що у нього на думці.

Дорога до траси виявилася не такою вже й довгою. Попутники самі не помітили як захопилися бесідою і дійшли до зупинки міжгороднього транспорту. В автобусі розмова продовжилась і Ліза дізналася про те, що вони їдуть до знайомого Далі, щоб трохи допомогти йому з ремонтом. Далі йому чимось завинив, тому пообіцяв взяти участь у покрасці стін.

Потрібна вулиця. Дім. Квартира. Дзвоник. Двері відчинив хлопець, хазяїн квартири, привітав гостей. Далі представив Лізу як Сашу, хоча його самого весь час пересмикувало від цієї вистави з підміною особистостей. Але ж карти ще не розкриті, отже, продовжуємо гру.

Зайшовши до квартири, молоді люди побачили ще двох дівчат. Вони були одягнені в домашній одяг, забруднений фарбою.

-Привіт, Дашо! - привітав Далі одну з дівчат, сестру господаря квартири.

-Привіт! - відповіла вона.

-А мені привіт? - запитала друга дівчина з ноткою докору у голосі.

-Ну, привіт. - сказав Далі. В цих двох коротких словах було стільки холоду, що Ліза зрозуміла — це не просто так. - Не очікував тебе тут побачити, Діана.

-Я теж прийшла допомогти. - пауза.

Далі не став підтримувати розмову, а почав знімати взуття і верхній одяг.

-Як у тебе справи? - нерішуче спитала Діана.

Далі не відповів. Ліза була здивована таким ігнором з його боку. Схоже, між цими двома пробігла чорна кішка і хлопець затаїв образу на свою знайому.

-Далі? Довго будеш не звертати на мене увагу? - Діана перейшла у наступ, а Ліза напряглася в очікуванні сцени розбору польотів між... закоханими?

Все всередині похолоділо. А раптом... раптом... він не вільний? Раптом він зустрічається з цією дівчиною, але зараз вони посварилися?

-Що ти хочеш від мене? - різко відповів Далі. - Хіба ти не дала мені зрозуміти, що я для тебе — чудовисько?

-Я так не казала!

-Дослівно згадати, що ти казала? - хлопець просто палав від злості.

-Гей, друзі! - втрутився хазяїн квартири. - Ви чого розкричалися? Ви допомагати прийшли чи сваритися?

-Навіщо ти її запросив? - обурився Далі.

-Вона запропонувала допомогу і я вирішив, що зайві руки нам не завадять.

-Гаразд, давай свою фарбу! Я хочу скоріше стати до роботи. - не чекаючи відповіді, хлопець пішов в кімнату, в якій зовсім не було меблів — лише голі сірі стіни, які так і благали, щоб їх пофарбували. Лізі нічого не залишилось, окрім як піти за ним. Накинувши на себе старі халати, вони взяли в руки валики.

-Ну що, додамо у сірість фарби? - весело підморгнув Далі своїй загадковій подрузі-другу.

-Авжеж. - Ліза посмхнулася йому у відповідь. Як добре, що той злий Далі щез, звільнивши місце тому веселому хлопцю, якого вона знала останні два дні.

Разом вони взялися за роботу. В приміщенні панувала трохи напружена атмосфера. Ліза почувалася незручно, адже навколо неї були незнайомі люди, а ще й ця дівчина, Діана, з якою у Далі був конфлікт. Але все ж таки конфлікт — це краще, ніж якби вони були парочкою.

Ліза здригнулася від відчуття холодної жижі на своїй шкірі. Вона доторкнулась до своєї щоки, здивовано подивилася на пальці, забруднені у блідо-блакитну фарбу, потім — на усміхнене обличча Далі. Жартівник знайшовся! На волосся, мабуть, теж потрапило! Не довго думаючи, Ліза витерла пальці об щоку хлопця.

-Тобі цей колір більше підходить, - хіхікнула вона. - під колір очей!

-Ну, тоді тобі підійде... - Далі очами знайшов червону фарбу, якою хазяїн квартири невідомо що збирався фарбувати, швидко занурив у неї пальці та мазнув по обличчу дівчини. - Під колір волосся!

-Гей, ну навіщо?! - почала обурюватися дівчина, але її слова потонули у дзвоні, що оглушав, роздаючись у вухах Далі.

На пару миттєвостей перед собою він побачив її обличча, але забруднене не фарбою, а кров'ю, яка сочилася із ран. В наступні секунди його накрила темрява, змішана з різким головним болем і цим противним дзвоном у вухах...

Далі отямився вже в коридорі, сидячим прямо на підлозі, а над ним схилилися вся учасники ремонту.

-Далі, ти мене чуєш? - спитала Ліза. На її обличчі, на щастя, не було ні ран, ні крові,тільки фарба — блакитна і червона.

-Так. - тихо відповів Далі.

-Тобі краще? - івчина поправила його чуба, що впав на очі.

-Так, все гаразд. Я відключився?

-Слухай, друже, ти нас дуже налякав. - втрутився хазяїн квартири. - Чого це ти втрачаєш свідомість? Фарби надихався?

-Мабуть. - погодився Далі. Не казати ж все як є: “ У мене було видіння. Так, зі мною таке буває. Не часто, але буває. Я тут раптом зрозумів, що близька мені людина може померти, але не знаю коли і при яких обставинах. Ось мені і стало зле.” Що ж, після такого зізнання пряма дорога в психлікарню... Хлопець не міг відірвати погляду від своєї подруги яку міг втратити. Якби хоч знати коли і як... Тоді можна було б спробувати відвернути нещастя. Який сенс у видіннях, які віщують біду, але не дають жодної корисної інформації? Далі згадав, що перед тим, як його оповила темрява, він побачив кров і на своїх руках і буквально відчув присмак крові у роті. Потім різкий біль в голові і грудях і відключка. Отже, він теж помре? Що ж, принаймні, вони помруть разом...

Це видіння вибило у хлопця підлогу з-під ніг. Думки плуталися і він злегка пригальмовував, відповідаючи на питання друзів. Всі були стурбовані. Всі, крім Діани. Звичайно, адже вона вже бачила його таким.

Далі пішов до ванни, вмився холодною водою, намагаючись не звертати уваги на поколювання у пальцях рук. Погляд затримався на відображенні фігури за його спиною.

-Має статися щось погане? - прямо запитала Діана, зустрівшись поглядом з хлопцем.

-Хм. - з гіркотою посміхнувся Дали. - І як ти здогадалася?

-Твій сарказм тут недоречний. - дівчина схрестила руки попереду себе, прийнявши войовничу позу. - Сподіваюся, на цей раз це не пов'язано зі мною?