Початок

Ліза 

О, ще один... Дивлюся на цього екземпляра і думаю - коли вони вже заспокояться? Вони - це мої батьки. І чому їм так нейметься, чому вони так спішать влаштувати моє особисте життя? Знають же, що я не хочу цього. І все одно продовжують підсувати мені жонихів один за одним. А я пручаюсь. Так, я дівчина. Руда, з ледь помітним лататтям на носі і щоках. Та це мене зовсім не псує. Навпаки, мене завжди вважали гарною дівчиною. А мої очі називали ніяк інакше, як шоколадними цукерками. От батьки і вирішили, що такою красою можна скористатися, щоб підібрати собі заможного зятя. І почалося... Нескінченна черга з потенційних наречених. І де вони тільки їх знаходять? Я вже втомилася відбиватися. Та всі вони якісь не такі... Не такі, як той, що наснився мені одного разу. Темне, як нічне небо, волосся і блакитні, як небо сонячного дня, очі... Так, розумію, що закохуватись в образ, що наснився, це якось по-дурному, але він глибоко врізався мені у свідомість і затьмарював усіх тих хлопців, яких я бачила в реальності.

  То про що я розповідала? А, про те, як втомилася відбиватися від потенційних зятів для моїх батьків. Чого тільки не вигадувала - спізнювалася на зустріч, роняла їжу на свій одяг і на одяг своїх кавалерів, сміялася з прихрюкуванням, або ж поводилась дуже розв'язно, наче жінка легкої поведінки... Тут я закочую очі, якщо ви не здогадалися.

   От і сьогодні,  почувши звістку про новоявленого кандидата в чоловіки, я вирішила діяти жорстко, щоб раз і назавжди відбити в батьків бажання вирішувати важливі питання мого життя без мене. То вам моє волосся подобається? А ось вам! І рішуче відрізаю добрих сорок сантиметрів свого волосся, прядку за прядкою... Аж серце завмирає... Дивлюся на те, що вийшло. Трохи кривавого, та нічого, потім підправлю в перукаря. А зараз  - це ідеальний варіант для того, щоб відбити в кавалера бажання свататись. Ось тільки ще попрошу в брата подруги якийсь одяг...