Розділ 13

Темний коридор, освітлений смолоскипами. Здавалося, ми йдемо цілу вічністю. Але невдовзі ми почули крики та вигуки. І тут перед нами відкрилася завіса і перед нами виявився величезний зал, переповнений жахливими істотами. І всі вони радісно кричали.

— Ласкаво просимо додому, сестро. Я Кір, старший син Люцифера. —  Він був досить великий і сильний, з темним волоссям до плечей і такими ж темними очима. —  Яке зі своїх імен ти віддаси перевагу?

—  Моє ім'я Ріна, але ви також можете звати мене Світ.

—  Увага! Дванадцята дочка Люцифера, принцеса Ріна нарешті вдома!

Усі почали кричати привітання. А ми спустилися сходами з балкона.

Зал був круглий. І на одній його половині вздовж стіни стояло тринадцять тронів, один великий посередині і дванадцять маленьких по шість з обох боків. Кір провів мене до мого трону, він був останнім з права, переді мною був трон Деніеля. Всі почали розсаджуватись по своїх, але я затримала братика.

— Кіре, а де тато?

— Ти, мабуть, мала на увазі батько. Ми називаємо його лише так. Він скоїв страшний злочин і буде покараний.

— Брате, про що ти говориш? —  Ден вирішили мені підіграти.

— Він заграв у людину, став необережним і видав себе. До речі, Ріно, тобі треба переодягтися. Марі! Йди сюди. Ріна, це старша дочка диявола Марі.

У Марі було довге біле волосся, і вона була страшенно красива. Вона взяла мене за руку і повела коридорами до кімнати.

—  Це твої покої. Все, що тут є — твоє. Якщо щось потрібно, досить просто тричі ляснути у долоні.

Я відкрила шафу і вибрала чорну сукню в підлогу, я вирішила одягнути чоботи і покласти туди меч, який зараз розміром з долоню, а яка різниця, під сукнею не видно, до того ж у них напрочуд високосні і одночасно зручні підбори. І тут у двері постукали.

— Увійдіть.

— Ваша Високість, ці прикраси наказав вам подарувати принц Кір.

На бордовій подушці лежала діадема, кольє, сережки і обручка зроблена повністю з обсидіана. Дуже красиво. Ну раз я маю бути принцесою потрібно все це надіти. Так я й зробила.

—  Як тебе звати?

—  Джей, ваша високість.

— Джей, проведи мене до тронної зали.

Він чемно пропустив мене вперед, а потім уже йшов на рівні зі мною, показуючи дорогу. У залі на мене чекав вже теж переодягнений Ден.

—  Ти прекрасно виглядаєш!

—  Спасибі.

—  Потанцюємо?

Я вклала свою руку в його, і ми вийшли в центр зали

—  Не можна, щоб хтось знав про нас.

—  Нас?

—  Ти знаєш про що я.

— Загалом не розумію.

— Про наші стосунки. — ось козел, спеціально каже так, щоб я вголос визнала, що люблю його.

— А ми маємо стосунки?

— Якщо ти зараз не припиниш, то вже не буде ні стосунків, ні нас. Ясно?

—  Так. Я люблю тебе.

— Сестра, тобі біса йде цей колір. Нам пора.

—  Куди?

— Усі мають побачити яка ти?

— Але я не вмію просто ставати собою, це відбувається само собою.

—  Не хвилюйся. Демонічне вино все виправить.

Я озирнулася на Дена, він кивнув, і я пішла за Кіром.

Він привів мене до великого трона і сказав стояти тут. Мені винесли золотий кубок. І я залпом випила вино. Смачно, хоч незвичайний смак, кривавий.

—  Увага! Принцеса Ріна!

І тут я відчула, як вени горять. Я глянула на руки, так і було, лава розлилася по тілу. З'явилися чорні крила і в червоних очах заблищав вогонь. Я подивилася на Кіра і побачила страх, він мене злякався. Я не зняла амулет. Чорт! Ну гаразд, нехай знає, що я сильніший за нього.

Але за хвилину я знову стала людиною.

—  Тепер давай я познайомлю тебе із сім'єю. Зі мною і Марі ти вже знайома, а це Кайл, —  мускулистий брюнет з чорним крилами, —  близнюки Аманда і Каріна, —  у першої було темне волосся, а у іншої світле, але крил не було, —  двійнята Роберт і Фрея, —  у його замість крил за спиною палав вогонь, поряд з дівчиною сиділа величезна пантера, а з рук горів вогонь,— Лайла і Роман,— він був з білим волоссям і білим крилами, що горіли, а ось Лайла була дуже дивною: чорне волосся, одне крило біле , а інше чорне, —  а це Рейвен, —  брюнет з тліючими демонічними крилами, а на його плечі сидів ворон.

— Хлопці, а що у вас із очима? — Марі дуже спостережлива.

Я не знала, що сказати. Я подивилася на Дена і виявилося, що він дивився на мене і помітно кивнув.

— Ми... Ми ніби зустрічаємось...— майже пошепки сказала я і тут усе засміялися.

— Чого тут так соромитись? Він у Кіра та Марі теж роман. Але чому ваші очі змінили колір? —  Ну ось чому Лайла хоче все знати?!

—  Я знаю чому, —  Кір, сподіваюся, він помилиться, —  Вони люблять одне одного!

Але на його вигляд було видно, наскільки він цим незадоволений.

—  Кхм, думаю Ріна втомилася, я проведу її в спокої.

— Я думав, Ріна доросла дівчинка і сама знає, коли їй час спати, ха-ха! — який у нього мерський сміх...

— Ні. Я піду. Але, Кіре, можна побачити батька?

—  Ну добре. Страж, проведи принцесу Ріну, —  він глянув на Дена, —  і принца Деніеля до короля в темницю.

Демон мовчки рушив у бік дверей, і ми пішли за ним. У темному кам'яному коридорі пахло вогкістю, а східці були дуже слизькі. Страж відкрив ґрати і втік у тіні. Я зайшла першою.

— Тату...

— Ріно? Що ти тут робиш? Денієль, як ти посмів привести її сюди?! — я кинулася його обіймати. — Моя мала... Ти маєш іти, біжи, рятуйся. Забирай цього ідіота і живіть спокійно. — прошепотів він мені на вухо. Я відсторонилася і запитала, ігноруючи його слова.