Розділ 5

Я прокинулася з думкою про те, як відреагують мої однокласники на нову вчительку фізкультури. Сьогодні буде спекотно як у Пеклі! І чому моє внутрішньо я таке песимістичний?

Стоп. Знову я згадала Пекло! Потрібно із цим розібратися. І ще з багатьом іншим.

Фізкультура у нас першим уроком, тому спортивну форму я вдягла ще вдома. Вже досить тепло та уроки проводилися на вулиці. Ми всі вишикувалися в ряд на перекличку. Перед нами стояла гарна жінка в попелястих лосинах, чорній водолазці і зібраним у високий хвіст чорним волоссям, чубчик майже заплющував її очі. Діана вирішила вбити на повал не лише чоловічу половину, а й жіночу теж. Як можна виглядати настільки привабливо у тренувальних розтягнутих лосинах? Цим питанням ставилася вся школа, від учнів до вчителів, а кухарям та прибиральницям так взагалі терміново знадобилися ліки: комусь від серця, комусь від голови, а комусь нашатир. Адже це Діана просто зайшла в їдальні купити води в автоматі. З роздумів мене вирвав свисток.

— Мене звуть Діана Квелет. І я буду не лише вашим учителем фізкультури, а й тренером з футболу та плавання. І будьте певні: я сама вирішує, хто гідний бути в команді, а на ваш рейтинг навіть дивитися не буду. Найгірше буде відраховано з команд, і тоді прощай хороший коледж. Також буде оголошено набір новачків. — голос у Діани був гучним і… жахливим. Ось тепер я починаю бачити у ній демона. Діана швидко переглянула всіх присутніх і записала імена всіх прогульників, — Передайте "зниклим безвісти": якщо наступного уроку не буде їх, довідок від лікаря, або ранкового дзвінка від батьків до школи —  будуть викликані до директора з батьками. А тепер все бігом марш стадіоном!

І ми побігли, не один за одним, а натовпом, аби демон нас не чіпав. Ну я була єдиною, хто її не боявся. Вона ж ніби мій охоронець з розряду "я скрізь і бачу все і мені плювати на відстань". Я пробігла половину кола, як раптом мене хтось штовхнув у спину, і я полетіла на четвереньки. По коліна і долоні розійшовся пекучий біль. Але я встала, і обернувшись обличчям до самогубця, який мене штовхнув, побачила, що самогубців було два: Тім та Артур – не розлучні ніколи. Виродки. Тім ударив мене в живіт, а потім штовхнув. Я знову на асфальті, але тепер болить ще й дупа

— Артур, як думаєш, нова училка помітить, як ми вбиватимемо цю тварюку?

—  Ні, не помітить. Вона надто зайнята своїм манікюром. 

—  Чудово.

Вони підійшли ближче, затискаючи мої ноги своїми з обох боків. Даремно вони це зробили.

—  Краще відпустіть! — я ледве стримувала усмішку, знаючи, як їм помститися за коліна.

— Нас двоє, і ми сильніші за тебе одну, маленьку й беззахисну. Ти навіть підвестися не можеш! — вони ще дужче притулилися до моїх гомілок.

— Ви забули, що було минулого разу? Можу нагадати. — я посміхнулася і різко розвела ноги, збиваючи ідіотів, які за секунду носами були на асфальті. Я піднялася і побігла до Діани. Ублюдки наздогнали мене за кілька метрів від неї.

— Ну, і що це було?!

—  Міс Квелет, вона зробила нам підніжки, щоб ми програли

—  По-перше, це не змагання: переможців тут немає. По-друге, я не втерплю тих, хто порушує правила. І, по-третє, ви думаєте, що я нічого не бачила?!

— Чому ти їх не зупинила? 

Я помітила, як Артур похитнувся, але Тім не дав другові впасти.

— Я знала, що ти їм не по зубах. А тепер марш у медпункт. А ви двоє, закиньте голови —  зіпсуйте футболки. 

І справді, з носів у них лилася кров.

—  Деймон Мальк! Йди сюди.

—  Так, міс Квелет.

— Проведи цю трійцю до медпункту. І прослідкуй щоб вони не повбивали один одного.

—  Добре.

День складатися все краще та краще! Ми дійшли до входу до школи. Тім і Артур трохи випереджали Деймона і мене, і тому не могли нас чути.

— То де ти навчилася битися?

Потрібен ще один казан – для Деймона.

—  Я ж казала. — я сказала це крізь зуби, щоб не кричати, — Гаразд. У фільмах.

— Хочеш сказати, що правда навчилася у всьому у фільмах? — краще б я мовчала, ніж тепер слухати глузування.

— Я не брехала. Але ти маєш рацію, це дивно робити те, що не можливо ... Якщо не хочеш —  не вір, мені все одно.

— Я не...

— І куди ми йдемо посеред уроку? — ось тільки диявола тут не вистачало.

—  Містер Мор, —  відповів Тім абсолютно безневинним голосом, —  Міс Квелет відправила нас до медпункту.

—  Усіх чотирьох? — голос став злим.

— Ні,— це вже казав Артур,— Тільки трьох, а Деймон нас... супроводить, щоб ми...— його обірвав Тім, штовхнувши ліктем у бік. Люк глянув на мене та Деймона. Потім він опустив погляд на мої розбиті коліна – спортивні штани були розірвані та закривавлені. В одну мить обличчя Люка стало холодним від люті. Він схопив Артура та Тіма за горловини футболок і прибив їх до стіни.

— Що ви з нею зробили? —  заревів Люк. Я підбігла до нього і почала смикати за плечі.

— Люк, це лише подряпини. Все добре. Я просто впала...

Знову в очах Люка блиснув вогонь. Дивно.

— Ріна, піди. Тобі краще не бачити цього. —  Він не зводив очей з цих ублюдків, ті мовчали від жаху, —  Деймон, забери її!

—  Так, містере Море. —  І він мене відтягнув від плечей Люка, а потім пошепки запитав: —  Ти всіх вчителів називаєш на ім'я?

—  Ні!

—  Тоді...

—  Потім! — я не дала йому закінчити і знову побігла до Люка, він уб'є їх.

—  Люк! Стій! Не роби цього!

— Чому ти називаєш його на ім'я?

Питання Артура я проігнорувала. Я вп'ялася нігтями в передпліччя Люка, сорочка була з коротким рукавом, і з ран просочилася кров. Йому довелося відпустити ідіотів, поки кров не дісталася краю рукава. Хлопчики не гаючи часу побігли вгору сходами до медсестри.

—  Якого біса?

—  сказав чорт.

—  Не огризайся тут мені! Тобі не зрозуміти всього!

—  Може й не зрозуміти, але якщо ти зараз влаштуєш бійку з учнями і якщо тебе звільнять —  я відмовлюся розуміти і назавжди викреслю тебе зі свого життя! — на превеликий жаль, це було єдиним способом зупинити його.