Глава 25. Дивний хлопчина. Частина 2.

- Чого це ти? Я звичайна людина, така сама як і ти. -  я теж підвелася на ноги.
- Ні, ні, ні! Я чудово знаю цей сморід Пекла і демонів!
- Гаразд, але фактично я не демон, адже народилася на Землі і росла так само як ти. Тому не звинувачуй мене.
- Тобто ти з Пекла, але не демон?
- Саме так.
- Гаразд.. - він повернувся до мене спиною.
- А звідки ти дізнався..
- Що ти демон? - перервав хлопець. - По нюху, я вже зустрічав таких як ти, і мені казали що з вами нелюдями робити.
Він різко обернувся до мене, кинувши пару сурикенів, які прибили мої плечі до найближчого до перона, дерева.
- Для чого це?! Я тобі зла не бажаю! - я спробувала викрутитися, але сурикени міцно кріпили мене до дерева.
- Істота з Пекла не бажає зла? - насмішкувато спитав він. - Ти така як усі! Не думай, що особлива!

- Що тобі від мене треба?!
- Відповідей! По-перше, що ти робиш тут - на Землі?
- Прогулююсь.
- Смішно.. Але брехня! - він дістав ще один сурикен і приготувався кинути його в мене. - Кажи правду, або цей сурикен я кину тобі у твоє чорне та бридке серце! Тут або людина вбиває демона, або демон людину такий закон, запам′ятай це!
- Я тобі кажу чесно, прогулювалася!
Він підійшов до мене впритул і засунув руку мені у кишеню кофти.
- Тоді навіщо тобі це? - він дістав з кишені мою кулю для душ, і тицнув її мені під ніс.
- Поклади це на місце! Негайно!
- Навіщо? Чи ця рія для тебе дуже цінна, демоне? - він почав необережно підкидати кулю прямо перед моїм носом.
- Облиш! Це не іграшка!
Я хотіла, щоб він сам поклав кулю на Землю. І облишив мене. Я не мала наміру причиняти йому біль. Але він так само ігноруючи мене підкидав кулю. Дочекавшись поки куля буде у нього в руці я різко гукнула:
- «Succhia il corpo».
Вмить куля зупинилася в повітрі, коли він її підкинув. І враз безжально й легко засмоктала у свою безоднь, хлопця. Сурикен який він досі тримав у другій руці, легко впав на дерев′яний перон. Подригавши плечами і трохи допомагаючи собі руками я звільнилася від сурикенів. Куля так само зависала в повітрі, наче чакаючи поки її хтось забере. Стрибнувши, я забрала кулю. 

Більше за все я хвилювалася за те, що засмоктала скоріш за все не ту людину, яку треба було. Але ж я врятувала себе. Добре, що він взяв кулю, це на диво, пішло мені на користь. Я впоралася сама, навіть без тієї істоти, який з′являвся тільки тоді коли я йому була потрібна, а стати переді мною і поговорити не може. Можливо, мені потрібно було забрати забрати душу його мати, адже тут начебто нікого більше немає. 
"Може сходити туди й доробити справу до кінця?"
Вирішивши йти, я підібрала сурикени хлопця подавшись до його хатини. Вічливо постукавши, зазирнула у невелике віконце в дверях. Худорлява чорненька жінка ледве вставала зі стільця біля столу, щоб підійти до мене. Двері прочинилися. 
- Вам щось треба? - хрипким голосом промовила жінка.
Я направила на неї кулю, мені вже було всеодно чию душу красти. Я стомилася і хотіла скоріше покінчити тут.
- «Succhia il..» я не встигла договорити.
Раптом все навкруги зашелестіло. Це шелестіння і пориви вітру не були схожими на викрадання душі. Щось відбувалося, невідомо що. За мить я опинилася біля трону Демонеси.
"То он що воно було. А я вже злякалася."
"Стоп. Я ж не встигла забрати душу. Щеб секундочку. Але чорт забери, їй що спокійно не сиділося на моєму троні?"
- Забрала душу? - погрозливо спитала вона ніби знала що я накоїла.
- Так, але..
Вона швидко стрибнула до мене, вирвала з моєї руки кулю і стрибнула назад на трон. Вдихнувши у себе душу вона так само виросла та стала сильнішою. Але моя тривожність не пройшла дарма. Вона майже відразу зрозуміла, що це не та душа яка їй була потрібна.
- Ти мене дуриш? - спитала Демонеса піднявши одну брову.
- Ні. Я забрала саме цю душу, тому що не мала вибору, дотого ж ти мені навіть опис людини не дала. Хоча в перший раз він був. Я не знала..
- Тиша! - різко гукнула вона, перебивши мої виправдовування.
Після цього вона вдихнула Пекельне повітря і замислилась:
- Я гадаю, ти добре виконала роботу.
- Що?! - здивувалася я, з повними очима нерозуміння.
- Ця душа краща ніж та, яка була мені потрібна. В кого ти її забрала?
- В хлопчини з села, в яке ти мене відправила.
- Хм.. може там ще є така пожива?
- Вибачай, а в чому різниця між душею хлопця і душею тої людини в якої я малася її забрати?
- Це тебе не стосується.. але гаразд. - різко передумала Демонеса. - Я чула, що кажуть на Землі були організовані братства проти Пекла, демонів та різних злих істот. Ці братства мали велику силу. Якось один чоловік заснував це братство, кажуть він якимось чином дружив з ангелом, який навчив земного чоловіка магії або як кажуть чарам. Після цього чоловік почав навчати своїх наступників цими знаннями. З роками ці братства охопили майже всю Землю. І ти забрала душу саме члена цього братства. Його душа дуже цінна. Рідко де можна зустріти таких людей з братства. Ми колись шукали їх, щоб відговорити від знищення демоничних істот, але мало кого знайшли, вони несли несимітницю. Вони добре ховаються. Але де є одна муха, скоро з′явиться інша. Братства тримаються групами.
- Так очь чому він одразу пізнав, що я з Пекла і ховалася за деревом.
- Як саме ти змогла забрати його душу?
- Поки він тримав кулю в руках я промовила слова всмоктувального закляття.
- Да це ж геніально! Як я рініше до цього не додумалась, адже вони можуть захищатися від кулі або тих хто її активує, а від себе ні. Я зараз же відправлю туди своїх фріменів, щоб вони знищила братство там. А ти підеш на останнє завдання.
- Прямо зараз? Я хочу відпочити, не легко було його зловити..
- В тебе 10 хвилин, щоб привести себе в порядок. Час пішов!
Я рвучко вибігла з зали. І подалася уперед, куди очі дивляться. Головне подалі від неї.