Глава 21. "Допомога".

Вирішивши, переночувати і зранку виконати завдання, я лягла спати.

Під ранок мене пробудив стривожений писк Міллі. Ледь відкривши очі, я побачила ту саму істоту в накидці, який дав мені кристал. Він з чорним, маленьким кинджалом наближався до дитини.

- Що ти тут вбіса забув? - перелякано я підстрибнула до нього, захищаючи дівчинку.

- Рятую тобі життя!

Раптом біля стіни я побачила мертвого Берхама.

"Що він з себе уявив вбивши його?! А тепер маленька дівчинка? Е ні!"

- Не чіпай дитину! - різко взявши на столі забутий ніж, я підбігла до Мілллі та прикрила її собою, ножем вибивши з його рук кинджал.

Я наставила на істоту ніж.

- Що ти витворяєш? Я життя тобі рятую! - не розуміючи моїх дій повідомила істота.

- Якщо ти прийшов сюди робити за мене мою роботу, то просто вимітайся! Я не просила тебе до дій! Я можу сама виконати своє завдання!

- Ні! Ти не розумієш всю серйозність завдання, якщо б Демонеса дізналася про те, що ти вечераєш з цими недо людьми, вона без сумніву і жалю вбила б тебе!

- Я все чудово розумію. Я могла сама викрутитися!

- Не могла! Вона дуже могутня, а на тобі, не забувай, стримувальний браслет.

- Гаразд, якщо ти вирішив виконати моє завдання, то знай, я повинна була вбити тільки чоловіка, а не дитину!

- Гаразд, гаразд.. - почала відходити істота.

- Вимітайся!

Після моїх слів він щез, а я обернулася до дівчинки, яка тихо, боязко і гірко плакала в кутку.

- Не біяся Міллі.. - підсіла на свої коліна до дівчинки. - Я поруч.

Я підняла руку, щоб погладити її по спині, але вона відмахнула мою руку.

- Я.. я.. б-боюся тебе.. - відвернулася дівчинка міцно втиснувшись в стіну.

Я встала з колін та підійшла до ліжка. Взявши, з невеликої шухляди, куди вчора поклала, кулю. Підійшовши до мертвого чоловіка, який витікав кровью, я промовила слова. Враз куля потемніла, і весь туман в ній закрутилася. Тіло щезло, виблискнувши темний полум'ям у кулі.

З жалем я подивилася на беззахисну дитину, і вирішила, що краще мені її вже не чіпати.

Я вийшла з хатинки, в якій раніше панувала радість. За мною протягом сильно гаркнули двері. Я обернулася, в останнє глянувши на хатку.

"Треба повертатися, адже моє завдання тут вже виконано.. Хочаб дитину встигла врятувати. Як я могла так міцно спати?" З кислою миною роздумувала я, знову блукаючи лісом. Звісно Демонеса попередила, як повернутися додому, але досі я не хотіла бачити її переможене лице. Я сподівалася ще трохи насолодитися землею. Поки вона не дізналася, що я наче виконала завдання.

Але довго чекати на Землі мені не довелося. Вмить ранковий вітер завив, зашелестіло листя на гілках і я з'явилася перед нею.

- Ну що виконала завдання? - піднялася з трону Демонеса.

- Так. - скрегочачи зубами кинула я.

- Я в тобі не сумнівалася. Молодець дівчинко! А тепер віддай мені кулю!

Куля, яку я досі тримала в руках опинилася у меня за спиною.

- Спершу скажи, для чого вона тобі?

- Ти зараз знаходишся в не найкращому становищі, щоб суперечити мені. Але все ж коли віддаси кулю побачиш для чого вона мені.

Спершу я гадала, що куля лише для того, щоб вбити людину, зараз я вже не зовсім впевнена. Тепер коли вона сказала, що куля їй для чогось все ж таки потрібна, мені закортіло дізнатися для чого. Тож я простягнула їй кулю.

- Таак..! - погрозливо крикнула вона. - Одна душа є, залишилося дві.

Демонеса засміялася. Доторкнувши до грудної клітки кулю, вона наче всмоктала всю її силу, а точніше душу людини, яка досі містилася там. Раптом вона вся стала вищою, більшою, могутнішою. По моїм здогадкам, ця душа збільшила її силу для подальшого панування в Пеклі. Але я впевнена це ще не на довго.

- Стоп, ти сказала ще дві душі?! - глянула я на неї, наче вона не сповна розуму.

- Звісно. Ти гадала, що це все? - знову розсміялась Демонеса.

- Я гадала, що ти хоча б знімешь цей надокучливий браслет.

- Згадай, ми домовлялися, що якщо ти забереш душу чоловіка, я не буду чіпати твого безглуздого земного батька.

"Так, звісно.. Вона ж нічого не казала про свободу, а я наївна дурепа повелася. Для чого взагалі мені голова.. Дурепа.."

- Але за вірну службу, я винагороджую, тому тепер тобі не доведеться сидіти в тій потворній в′язниці. Саме тепер ти зможеш ходити по Пеклу, де тобі заманеться, але знай я завжди слідкую за тобою.. - вона поглядом наказала своїм слугам випровадити мене з головної зали.

"Ех.. хоча б добре роздивлюся Пекло.."