Глава 23. Подорож по Пеклу. Частина 2.

-  Я не винна! - роздратовано почала скаржитися я. - Я не винна в тому, що він хотів мене захистити і стрибнув у коло. Ти думаєш я йому не казала не робити цього, але йому було байдуже!
- Я тебе не виню. - відрізав Фрай.
- Ухх.. хоть хтось мені тут вірить. - з полегшенням від крику видохнула я.
- Я цього не казав.
- Серйозно? - дивуючись я зиркнула на нього, він в той час вже повернувся до мене лицем.
- Звісно. А знаєш що? Я напевно піду до центрального лавового озера, все ж там хочаб можна покупатися без набридливого дівчиська.
- Набридливого?!
- Так, так.. але не бухти. Я пошуткував. Якщо хочеш можеш піти зі мною, там багато демонів, познайомишся.
- Пішли..
- Стоп, а де моя накидка?! - згадав демон, і махом пірнув у лаву.
Як тільки демон знайшов у лаві і накинув накидку на плечі, а також повністю обтрусився, ми вдвох звернули у протилежний бік від того, з якого я прийшла до фонтану. Там був невеликий міст, ми пішли по ньому.
- Я завжди гадала, що демони злі чорти, а тепер бачу що ні. - повернулася я до демона спутника, коли ми майже пройшли міст.
- Ми демони, але злі тільки в інших світах, наприклад Землі чи Раю. А в Пеклі кожен сам за себе, тому ми рідко розмовляємо один з одним чи дружимо.. фе. Розмова буває тільки коли тренуємося і то не приємна. - Фрай сказав це таким тоном, що схоже йому одному не хотілося бути.
- Оце то нудьга.. - повісила я голову.
От і міст закінчився і ми потрапили у ще одну частину зони демонів. Тут між двома зонами було купу отримаючих ванни демонів. Які штовхали один одного, топили, а деякі з боку солодко приймали ванни тонувши у лаві з головою.
Фрай підійшов до одного з демонів і щось з лиха сказав. Я не почула що саме, адже розглядала чарівне лавове озеро. 
"Так і кортить стрибнути туди.."
Пізніше до мене підійшов Фрай.
- Тут завелика кількість демонів, тому місця не вистачає. - сказав він розчаровано похнюпивши голову.
- Печально.. А може підемо на стадіон? - згадала я. - Мені кортить подивитися що там.
- Як скажеш. - холодно відповів Фрай.
Ще через два невеличких мости, ми опинилися біля величезної чорної арени. Вона виглядала, як давньогрецька на Землі або як в тій якій проводили гладіаторські бої. Вона була прикрашена різними істотами: одні з трьома крилами та одним оком; інші з двома очима, але з п'ятьма ногами; ще трьох голові з шістьма очима на кожній голові; були й такі у яких замість рук і ніг щупальці. Роздивляючись істот раптом я наткнулася на істоту у якої тіло демона, але ноги плавучі. Я згадала, що коли ще жила на Землі бачила одну таку істоту, яка ображала малу дівчинку.
- Хто це? - запитала я у Фрая, тицнувши пальцем у павуконогого.
- Це філіумус - істота, яка має замість звичайних ніг, ноги якоїсь тварини чи комахи. Таких як павуки, восьминоги, мухи, скорпіони. Кажуть, якщо наткнутися на такого він з легкістю зможе вбити любого хто встане на його шляху. Але останнім часом деякі демони могли ловити таких і саджати у підземелля. Все що ти тут бачиш, це найсильніші демони, які колись жили у Пеклі.
- Круто. - із здивованим виразом обличчя я досі оглядала скульптури.
- Будемо заходити?
- Так, але де тут вхід?
- Він для цього не потрібен, адже кожен демон вміє літати, ось ми і залітаємо туди. Але.. я бачу у тебе немає крил..
- Так.. Може ти мене на руках перенесеш?
- Чудова думка. - з цими словами він різко взяв мене під пахви і полетів угору. 
- А ти важкенька.
- Не можна так казати! - обурилася я. - Я доволі худа, тому важу не багато. До того ж можливо це ти слабенький? 
- Гаразд..
Перелетівши великий стадіон з сидіннями для глядачів, ми сіли на піску посередині поля для битв або тренувань.
- Гарно у вас тут. - оглянулася я.
По краях стадіону весіло багато зброї на любий смак. Біля зброї манекени оббиті якоюсь ворожою тканиною, можливо шкіряне. Видно, що тут часто тренуються, на манекенах видніються порізи тканини і шрами.
- Ти тут часто буваєш? - повернулася я до Фрая.
- Доволі. Можливо зараз зможу трохи потренуватися. Ти будеш?
- Не завадило б.
Ми підійшли до сусідніх манекенів і обравши зброю почали гасити по ним. Я обрала невеличкий меч, а Фрай кувалду.
"Цікаво, кого він зможе вбити. Він же ледь тримає її у руках. А охоронцем зветься."
Як тільки я почала сильно лупасити по манекену, одна з моїх рук різко почала боліти, нагадавши що на ній браслет.
- Ти знущається?! Я навіть потренуватися не можу? - злющим поглядом я глянула браслет, наче він був живий.
- Щось сталося? - моє невдоволений ричання почув Фрай.
- Ні, але поки я трохи відпочину. Не хочу втрачати свої сили марно.
- Як бажаєш. - він знову почав бити манекен.
А я уявила собі, що було б з червами, якби він бив їх кувалдою.
"Напевно, дрібочки пилу."
За три метри від Фрая я сіла на пісок. Гарне місце. Але печально, що тут мало хто з'являється. Демони могли б влаштовувати справжні поєдинки, і всі інші демони весело б дивилися розмовляючи один з одним. 
"Але раз їм краще по одному я не буду щось змінювати, все ж це не в моїх силах, поки моя люба сестричка на троні."
Роздивляючись сидіння, раптом я побачила ту саму істоту в плащі.
"Стоп, що?! Він що слідкує за мною?"
Я підвелася і хотіла було бігти за ним, як раптом різко опинилася біля Демонеси, схоже вона мене перенесла.
"Але так не вчасно.." - заскавчала я.