Розділ 2. Глава 17. Несподіваний клопіт.

Поверталася в Пекло я вже в супроводі багатьох похнюпивших голови демонів. Вони сумували за Диявол і я теж. Весь цей час я винила себе за все, що заподіяла демонам, але й раділа: "Всеж я врятувала їм життя, можливо Богу та іншим сутностям, а можливо всім тутешнім світам." 

Переді мною йшло два демони, мабуть, найкращі підданців короля Пекла, але тепер я королева тож вони мають коритися мені. Після того як посяду на трон, я планую викликати абсолютно всіх найкращих слуг Диявола, щоб краще зрозуміти хто є хто, і чи варто мені їм довіряти.

Ви напевно задаєтеся питанням: "Що сталося із тілом Диявола?" Так от, Бог вирішив помістити його в прозору колбу, яка знаходиться у відведеному для пам'яті місці в Раю. Колба допомагає тілу менш травмуватися, і наче підживлює його, щоб воно не розлагалося. Я підтримала цю ідею, тому Диявол або те що від нього лишилося після вибуху, мирно спочиває в колбі - підтримувачі життя.

Пройшовши до тронної зали з великим палаючим драконом, слуги попереду зупинилися по краях на вході тим самим давши мені більш широкий огляд. А позаду ще двійко демонів входило зі мною. Пройшовши ще далі в залу я побачила, що трон не пустує.. на ньому хтось сидить, і він схожий на.. батька. 

"Невже Диявол не помер?!"

- Батьку? - з недовірою я почала підходити до трону.

- Ні! - тут істота обернулася і я побачила свою однолітку - дівчину.

Лице її було похмуре і владне, наче вона тут важна персона, а я якесь сміття. Волосся довге чорне, але й були в неї пасма червоного волосся, які міцно прилягали до чорного та трохи спадали на очі. Два чорних роги на лобі, між пасмами та бліді яскраво зелені очі, які світським поглядом дивилися на мене. Губи складені так, наче їй не дали вдосталь наїстися морозива - бридкі. Одягнена в чорні джинси та червону кофтинуз черепом на грудях, наче фрік. Ззаду виднілися розкішно складені чорні з відблиском червоного крила(яких у мене чомусь не було). Я гадала, що через те, що моя мати землянка я не маю їх, але не переймалася - нема той нема. Дівчина клацнула пальцями і я помітила, що демони позаду щезли.

- Що ти робиш на троні? - здивовано гукнула я.

- Ти маєш на увазі моєму троні? - незнайомка підняла свою чорняву брову.

- Хто ти така, щоб таке казати?

- А ти не знаєш? Я дочка Диявола, його правова наступниця, його єдине лице!

- Але цього не може бути, адже я його дочка і наступниця.

- Схоже мені доведеться роздупляти тобі все спочатку.. - дівчина обурено закотила очі.

- Злізь з мого трони і тільки тоді обгрунтовуй своє ставлення. Трон належить мені!

- Мила, наївна дівчинка.. - дівчина встала з трону і одним стрибком стрибнула до мене. - Ти така дивна. - розсміявся вона.

Підійшовши майже впритул, вона підняла вказівним пальцем моє підборіддя. Я похитала головою, не дозволяючи їй торкатися. Було зрозуміло - вона сильніше.

- Як ти можеш бути дочкою Диявола? Чому я дізнаюся про тебе тільки зараз? Можливо ти шахрайка?

Чорнява дівчина скривилася:

- Знаєш, що ти Ніфілімка? Здається так. - вона не дала мені відповісти. - А ось я кровна дочка Диявола та своїй мамі Королеві Пекла.

- Тут є Королева?! - здивувалася я витріщивши очі.

- Вона тут була, допоки Диявол не прогнав її з Пекла, через її зраду, але це немає сенсу. Я кровна наступниця Пекла, а ти лише на половину, до того ж з людськими рисами. - вона обійшла мене вишкіривши зуби. - Твій запах жахливий. Повір, не один з демонів не захоче, щоб хочаб капля людської крові посіла на трон.

- Я наполовину людина. І мабуть, краще знаю цю місцевість. Чому батько не розповів мені про тебе відразу? Я гадаю, він прогнав не тільки Королеву Пекла, а й не найкращу дочку. Після цього вирішив насолодитися втіленням в людину. - я почала нащупувати вогняний кинджал в кишені, але його не виявила.

- Звичайно. - відкинула очі дівчина. - А ти доволі розумна, можливо це людські якості?

Помітивши, що я щось шукаю в кишені вона повернулася лицем до трону і трохи до нього підійшла.

- Це шукаєш? - перервала мої пошуки дівчина демонструючи в руках мій кинджал.

- Віддай!

- Ні сестричко, визнай мене своєю королевою, тільки тоді я вирішу!

- Ніколи!

Різким рухом вона стрибнула мені за спину, і приклала кинджал до шиї.

"Чому абсолютно всі пригрожують мені моїм кинджалом? Що за підлість?"

- Визнай.. - шепнула вона мені на вухо.

Кинджал почав все більше наближатися до моєї шиї. Він колов, різав, вїдався в горлянку.

"Схоже вона не знала, що кинджал отруйний, тому ним можна легко вбити."

- Стій! - гукнула я.

- Так..? - вона прибрала кинджал. - Визнаєшь?

- Так би мовити.. - просичала я крізь зуби своє "Так". - А тепер віддай кинджал!

Я спробувала потягнутися до кинджала руками, але дівчина відкинула коси назад зачепивши руки, які вчасно не схопили кинджал.

- Схоже ця річ тобі дуже важлива.. - вона пальцями вхопила кинджал за рукоять, і ледве тримаючи дразнила мене.

"Не зли, злу собаку.."

- Нехай поки що побуде в мене! - різким порухом вона міцно вхопила кинджал.

Пекельний вітер затремтів, вогняний дим заколихався і раптом навкруги мене з'явилися чотири істоти в чорних плащах накинутих на голови. Вони наче тіні обхопили моє зап'ястя і після відступу так званих "тіней" я помітила на руці темний браслет з рубіном посередені. Він був схожий на драконове око. Потім тіні відійшли, підійшовши до дівчини. Все відбувалося дуже швидко, я не встигла вчасно зреагувати.

- Що це?! - я спробувала зняти браслет, але марно, він сильно стискав зап'ясток, некомфортно обпікаючи мені руку.

- Це стимувальний браслет. За допомогою нього ти не зможеш використати свої пекельні сили на мені чи бодай на комусь. Можна сказати я заблокувала твою силу. - дівчина розсміялася.

- Для чого він мені? - від бездіяльності я похнюпила брови.

- Для того, щоб ти мені корилася.

Вона повернулася до мене спиною та обережно пішла до трону. Сівши вона глянула на мене.