Глава 11. Зрада.

Прокинулася вже на прив'язаному до мене стільці в темній кімнаті, з цепями та прутами. Мене охопив страх.. Оговтавшись, мої очі почали придивлятися до кожної речі в кімнаті. Раптом я побачила тінь, яка дивилась в книгу на столі спиною до мене. Товста мотузка вирвалася мене в запястки, сильний біль пронизана моє тіло. Не витримавши, я зойкнула. Невідомий обернувся, але він вже не здавався страшним. Я здогадалася хто це. Підійшовши до мене впритул, я побачила його лице. Він зняв свою накидку. Це справді був він.

- Як ти міг?! Нахабний зрадник! - я корчилась то чи від болю, чи від зради, але дивлячись йому у вічі, я показувала йому всю свою злобу і відчай. - Хотів бути мені другом?! Зрадник! - почала вириватися зі столу.

- Чшш... - він приставив пальці до мого рота. В його очах я побачила, що йому глибоко начхати на мене. Обернувшись він пішов назад до столу.

- Гей, зраднику! Не затикай мене!

Потемнівші очі вселяли в мене страх, але я не боялася. Мені хотілося вірити, що це не насправді, що це невдалий жарт, що це не.. Аскольд.

- Ти мене чуєш?! - луною пройшлося по кімнаті.

- Це був мій план.. - нарешті озвалася він. - Я змінив подобу на демона, стараючись потоваришувати з тобою, а потім знищити! - він вдарив кулаком по столу. - І знаєш, це в мене вийшло. 

- Для чого я тобі? Просто вб'єш? - перервала його.

- Хах, для чого? - насмішкувато гукнув той. - Ти дочка Диявола, а одже дуже могутня! Ця могутність мені до вподоби!

- Я не настільки могутня, як ти гадаєш!

- Не можу бути впевненим, поки сам не перевірю. - взявши з полиці колбу, він взяв у другу руку мій вогняний кинджал. - Ти напевно не здогадуєшся, що я тобі дав?

- Що саме?

- Це вогняний кинджал. - він підійшов близько до мене, демонструючи кинджал. - З його допомогою ти могла вбити мене чи інших сутностей у наших світах з одного разу. Я знав, що ти не сумієш здогадатися, та й Бог чи той же Диявол теж, тому віддав його тобі, так би мовити під охорону дурного дівчиська. Але зараз кинджал у законного власника. Розумієш, що я можу вбити тебе? - він провів пальцями по гострому лезу кинджала, і поставив мені під гортань не давши мені навіть ворухнутися. 

Я нервово ковтнула слину.

 - Але знаєш, ти мені потрібна живою. - він прибрав кинджал з гортані, натомість порізав мені плече. 

Тихий зойк пролунав кімнатою. Ножем він зібрав кров, яка почала текти по моєму плечу. Я почала корчитися від болю. Кинджал справді був дуже сильним. Скоріш за все в ньому знаходився отруйний яд.

- Твоя кров унікальна. Такої я ніколи не бачив. Суміш людини та Диявола, це могутність.

Я подивилася йому в очі. Заглядаючи у мозок я хотіла контролювати його думки.

- Навіть не думай! - він сильно вдарив ліктем мені по голові. - Це не спрацює!

Відійшовши від мене, Аскольд знову підійшов до столу. Витерши кинджал колбою, він додав туди порошок і трави. Я не могла розібрати які саме, через темряву, але й не сподівалась на щось хороше.

- Що ти зі мною зробиш? - осмілилась, крізь зуби спитати я.

Він нічого не відповів, але натомість я почула його шепіт. Знову дивні слова. Різко почала боліти порізана кинджалом рука, наче хтось виривається з середини. Рішуча біль, смуток та страх, охопили мене. Перервав це кахик зрадника. Я відчула сильну біль у голові. Перед очима почало темніти. Я не змогла поворухнутися, наче не могла контролювати тіло.

- Тепер ти слухаєш тільки мене! - з хитрою посмішкою кинув він.

- Так.. - вирвалося у мене з вуст.

Розв'язавши, він вивів мене в його печеру, ніби з прихованого підвалу.

- Зараз ми підемо де куди, але спочатку.. - він відкрив шухляду стола та дістав рано підготовлений папірець, поклавши на стіл. - Я думаю це знадобиться, тому що рано чи пізно Бог та Диявол з'являться тут..