Глава 10. Знову Рай?

За мить я опинилася в Раю. Я вийшла з печери де розташовувався портал і подалася уперед. Визирнувши з-за будинку я побачила знайомого ангел, який сидів на імпровізованій хмаринці, то був ангел який вивів мене з Раю. Тож за мить я була перед ним:

- Гей, привіт! - гукнула я.

- Здоров. Давно не бачились. - відмахнувся він так, що я почула та й побачила по його виразі обличчя, що він не дуже радий зустрічі зі мною.

- Що сталося? Чому ти не в гуморі?

- Чому я не в гуморі? - він підвівся та відкинув хмаринку. - А тому що ти втекла, тож мені були непереливки..

- Пробач. - перебила його я, відчуваючи провину.

- Бог дуже серйозно на мене нагарчав! А для тебе це просто гра! 

- Але ж тепер все в порядку..

- В порядку? Бог доручив мені завдання, яке ненавидить кожен ангел у цьому Раю!

- Яке ж це завдання? - поцікавилася я.

- Йти в копальню та добувати там різні руди для людей.. - засмутився він.

- Вибач, я не хотіла. Мені просто було цікаво. До речі чому саме тебе покарали?

- Бо тебе в останній раз бачили зі мною.

- Вибач..

- Я розчаровані в тобі. Я гадав, що ти зі мною за одно.. а ти! - він знову сів на хмаринку, насупившись.

- Пробач.. Давай я тобі допоможу в копальнях? Я гадаю, що так я зможу залагодити свою провину перед тобою.

- Гаразд. - процідив він крізь зуби.

- Коли йдемо? 

- Мабуть, прямо зараз.

- Добре, тоді пішли. До речі як тебе звати?

- Мет. Можеш свого імені навіть не казати, я знаю.. да тут увесь Рай знає, що ти Джесс, дочка сил темряви..

- Добре. Буду вважати це за комплімент. - пронизливо усміхнулася я.

Ми вийшли з поселення ангелів та відправилися в центр Раю. Такої краси я в житті не бачила. Хоча й була нещодавно біля центру, де знаходився Бог. Все було таке блискуче та золоте з поєднанням при цьому кольору хмари, білої білесенької, напівпрозорої хмари. Вниз вела біла драбина із золотими поручнями, кудою ми з Метом спустилися до підніжжя Раю. Потім ми відправилися до великої копальні. Там Мет дав мені кирку, і ми вдвох почали добувати руди. Скажу чесно - це було реально складно, липкі, бруднючі, дрібні камінчики врізались мені в очі, після кожного поруху киркою. Бруд навис на мене вже через декілька хвилин. Ангел, який не дуже любив цю роботу, справлявся дуже добре, залишаючись чистим. Через деякий час ми обоє втомилися та вирішили сісти перепочити на дерев'яну лавку біля печери. Поки Мет гострив кирку та про щось думав, я оглядалася довкола. "Скелі, схили.. О а це що?" Раптом я наткнулася на якусь печеру навпроти. Мені відразу стало цікаво, що це за печера, тому я почала розпитувати Мета, але той лиш відвертався й відходив з теми. В той час, як я не вгамовувалася. Через декілька хвилин його це роздратувало, і він все ж таки розповів. Виявляється в тій печері жив син Бога, багато років тому його вигнали з Раю, тож він поселився на його схилах. Його, як кажуть, поглинула темрява і тепер він ніколи не виходить з тієї печери. Виходить одна загадка, сама мене знайшла. Я єхидно прикусила губу. Це помітив Мет:

- Тільки не думай про те, щоб зазирнути туди. Це заборонено! Не можна його чіпати! - промовив Мет, але я його не слухала, поринувши в думки, як туди потрапити. 

"Можливо ангелам туди дзузьки, а от про демонів чи дітей Диявола нічого не сказано".

Через деякий час я вирішила пробиратися туди у ночі, щоб ніхто не побачив. Другу половину дня я провела жахливо, під землею, в копальнях разом з Метом добуваючи всілякі руди та ресурси для людей. Після тяжкого дня Мет вирішив відразу піти додому, лягти спати. Він також запропонував мені, але я відмовила сказавши, що у мене термінові справи. Мет був настільки втомлений, що навіть не став розпитувати, які ще можуть бути справи у доньки Диявола в Раю. Так він і пішов з брехнею в голові..

Я вирішила ще трохи почекати сутінків, тільки тоді піти глянути на сина Бога. Я вважала, що такий як я він не взмозі щось мені зробити, але як же я помилялася..

Сидівши на дерев'яній лавці біля копальні, я втупилась в печеру гадаючи, як виглядає син Бога, якого поглинула темрява. З сутінками подалася до печери. По розповіді Мета я зрозуміла, що часто його називають Антихристом, ніби відкинутий хрестом, тобто Богом. Дістатися туди було доволі важко, бо печера знаходилась саме на схилах. Раптом я побачила, як темна тінь вийшла з печери. Швидко зреагувавши я сховалась за білим кущем. Виглянувши з-за куща, я нікого не помітила, тому тихенько почала підкрададися до печери. Якось діставшись туди, я пройшла до печери. Дверей в ній не було, як у більшості будівель ангельського містечка. 

Це було щось з чимось.. Я навіть не можу підібрати слова. На моє здивування ця печера виглядала по простатьски. Тобто вона нічим не відрізнялася від звичайнісінького ангельського житла. Це мене доволі сильно вразило.

Пройшовши трохи вперед, я побачила книжковий стіл, на якому лежала розгорнута книга прочитати я її не змогла, дивна мова, одні символи. Поруч торкнувшись я зрозуміла - тільки погашена свічка. Схоже, що та тінь мені не здалася, тут була істота.

"Можливо цей Антихрист, досі тут?" - я насторожилася.

Біля столу стояв стенд для обладунків.

"Звичайні, червоно-чорні обладунки на звичайнісінькому стенді.. стоп, а це що?" - побачивши в ретельно натертих обладунках чиюсь руку з мечем, я різко розвернулась, вдаривши його по руці. Переді мною стояв хлопець з чорним плащем, я не змогла розгледіти лице, через накидку, але одразу зрозуміла, що це Антихрист. Швидко зреагувавши я дістала кинджал, поки він оговтувався через удар. Я відразу направила на нього кинджал, затримавши меч другого удару по мені.

- Вбити мене хочеш? - прискіпливо, тримаючи меч кинджалом, гукнула я.

Він промовчав. Тим часом, як я тримала кинджал двома руками, він одною меч. Різко другою рукою з піхв він дістав другий меч. Натякнувши, що мені потрібно здатися.

- Залякуєш? - гримнула я.

Застромивши другий меч мені над плечем, заблокував мене першим під серце. Виходу у мене не залишалося. Одним рухом кинджала, я прорізала йому лице. Накидка спала з голови.. З рани ринула кров..