Глава 8. Знайомство з Дияволом. Частина 1. Я залишаюся у Пеклі?

Опинилася вже у темному місці, навколо була самісінька лава, а по краях чотири мости один навпроти другого. Вибравши один, я пішла вперед. Не бачучи кінця, я продумувала, як Диявол зреагує на мене. На зустріч мені йшов демон, мабуть по справах, але помітивши мене він зупинився та почав кланятись:

- О, велика! Як давно ми на вас чекали! Диявол буде дуже радий вам. - продовжив кланятись він.

- Зупиніться, Диявол? Можете провести мене до нього? Мені потрібно... 

- Звичайно. - перебив мене демон, переставши кланятись. - Ходімо.

Пройшовши ще одне, так би мовити перехрестя, ми зупинились біля темних воріт, великої будівлі. Демон кахикнув:

- Господарю, до вас прийшов дуже званий гість!

- Як ти посмів, мене потурбувати?! - гаркнув Диявол. -...

Демон прочинив двірі, давши знак заходити. Чорне приміщення, чорний трон, все виглядало дуже зловісно. Трон був прикрашений великим драконом, який виглядав з-за трону. Червона стеля, з якої нібито стікала липка, пекуча, спопеляюча лава, робила це місце ще моторошним. На троні сидів схожий на Аскольда чоловік, але набагато вищий та більший. На голові в нього була корона з червоних смарагдів, мабуть знайдена в цій місцевості. Побачивши мене Диявол замовк, від подиву:

- Джесс? Це справді ти? Я не бачив тебе з трох місяців. Відтоді, як померла твоя мати...

- Вибачте? Ви справді мій батько? - дивно покосившись на нього запитала я.

- Так, не впізнала? - жартом кинув той.

- Навіть не знаю, я ва..-тебе ніколи не бачила, раніш.

- Це зрозуміло.

- Можеш розповісти мені трохи про те, як я могла з'явитись на землі, якщо я твоя дочка?

- Ам.. це незвична історія, але я розповім. Якщо ти сумніваешься, що ти моя дочка, я не ображаюсь.

- Гаразд.

- Я почну. Розумієш ти є моєю донькою Ніфілімою. - не давши мені запитати, він продовжив. - Це результат зношення людини та Диявола.

- Як це сталося?

- Розумієш, твій батько тобі не рідний, а мати змінила йому з робітником на будівництві, поки той робітник був одержим Дияволом. - подивившись на мене, він побачив шок. - Я зробив це, щоб був нащадок.

- Тобто я твій нащадок? - я не дала йому відповісти продовжюючи. - Тоді, чому за майже 17 років ти не забрав мене в Пекло чи бодай навістив?

- Я не мав змоги.

- Тобто ти погубив мою матір, і навіть не мав змоги навідувати мене. Чому це? - налетіла я на нього.

- Я не маю права бачити дитину, за вийнятком, якщо вона сама прийде до мене. Як зробила це ти.

- Як ти дізнався, що я твоя дочка? - я вирішила задавити його питаннями, знаючи, що він не образить нащадка.

- Відчув, цю холодність, байдужість та злобу, якої стільки років не вистачало Пеклу. Це все йде тільки від тебе. - зрозумівши, що дисить йому крутити язиком, він почав питати мене:

- Як ти потрипила до Пекла?

- Ангел, підсказав. - незворушно знизила плечима.

- Ангел?! - загарчав Диявол. - Звідки він узявся на землі?!

- Теоретично, один ангел викрав мене до Раю.. у клітку. Ти не хвилюйся в мене був план, щоб потрапити сюди. Я вбила ангела, й пішла до іншого. Той і показав мені портал.

- Тебе тримали у клітці? - перепитав Диявол.

- Начепто, але не довго. - хотіла заспокоїти його я.

- Як посмів той стариган, тримати мою дочку в клітці, так ще й в Раю?! - просичав крізь зиби Диявол.

- Але...

Неслухаючи, він встав з трону, й підійшов впритул до мене. За мить ми опинилися в Раю.

- Сиди тут. - він показав за білу колону.

Я затихла, прислуховюючись. Схоже це був центр Раю, від ангельского містечка відрізняся він великою статуєю дівчини, в одній руці вона тримла факел, схожий на перший вонь, який показувала Лоліта, а іншу підняла наче показуючи свою велич. Також відрізнявся троном стоячим посередині великого простору. Видно, Бог не любив зазнаватись, тому створив собі не супер багаті та вишукані умови. Бог сидів на троні, ївши червоний виноград. Все як у ангелів, розкішні крила, біла накидка з золотими вставками, от тільки-но на голові в нього був не німб, а золота корона. 

Диявол гарно з'явився перед Богом.

- Здоров, братце! - гукнув Диявол.

Побачивши Диявола, якого мабуть, рідко, майже ніколи зустрінеш в Раю, Бог насторожився.

- Що ти тут забув?

- Ти наказав своїм  нікчемним ангел викрасти мою дочку! Тому я тут, шукаю справедливості! - хитро усміхнувся Диявол.

Зрозумівши, що Диявол планує битися, Бог гукнув:

- Тільки не смій руйнувати Рай!

Швидко зреагувавши Бог з Дияволом зникли.

"Ну а тепер що? Де вони поділися?" - подумала я, обережно визирнувши з-за колони.

Побачивши ангела, який проходив біля колони. Я силою затягнула його туди. Діставши кинджал, направила до шиї.

- Тсс..  - шипнула я. - Відправ мене туди, де зараз Бог з Дияволом. - міцніше взявши кинджал, погрожувала я.

- Я н-не знаю, де вони зараз.. - лякливо промовив той.

- Ти впевнений? Мені здається, що Бог не ідіот, щоб сам піти боротися з Диявлом. Він вже старенький, а ти схоже його помічник, він не міг не попередити тебе, якщо потрібна буде допомога. - впевнено пригрозила я.

- Добре, добре, я відправлю, тільки не вбивай. - боязко притримуючи мій кинджал рукою, погодився він.

За мить ми опинилися на білій хмаринці, так би мовити полі. За каменем мене не помітили.

- Ти серйозно будеш зі мною битися? - спитав Бог. - Ти не такий сильний, як я.

- Ти старий дідудаган, не будь таким впевненим. Я сильніший, ніж здається!

- Не ставай Антихристом! Не бийся, я хотів допомогти малій дівчинці! 

- Мене ніколи не поглине темрява, як твого сина!  Тому що я і є темрява! - розізлився Диявол.

Диявол дістав свої товстилежні сокири в дві руки, й направив на Бога.

"Що за Антихрист? Чому Бог, прикладом назвав якогось Антихриста?" - роздумувала я. Але незабаром я не витримала, тому вийшла з-за каменю. І стала між ними:

- Стояти! Вгамуйтесь! - розправивши руки в боки промокила я.