Глава 5. Сяйво.

Наступного дня я прокинулася о 9:30. Коли я відкрила очі, то відразу побачила Аскольда.

- Що ти тут робиш? - запитала я.

- Чекаю коли ти прокинешся.

- Для чого?

- Щоб з самого ранку накоїти чогось поганого. - він хитро посміхнувся.

- Я не хочу робити нічого поганого. Відчепись. - майже вітштовхнувши його рукою, але промахнувшись сказала я.

- Ні. Я так не можу.

- Чому? Напевно, тому що ти демон?

- Який ще демон? З чого ти це взяла?

- Неважливо. Ти демон, ось, що важливо.

- Ні.

- А хто тоді?

- Просто Аскольд.

- Аскольд це ім'я, а твоя сутність? Не демон випадково?

- Ні.

- Не прикидайся. Я знаю.

- Звідки?

- Неважливо. Тобі не соромно, що весь цей час ти мені брехав?

- Я тобі ніколи не брехав!

- А я хто?

- Ти просто людина, дівчинка.

- Випадково не демон? - я зітхнула від розчарування. - Можеш не прикидатися, я знаю. Прийми це і все.

- Ти не демон. А я.. - він почав вагатись та почухувати руку. - Добре, так я демон.

- І чому ти мені тільки сьогодні про це сказав, навіть я сама дізналася. Я так розумію, ти не хотів мені це довго розказувати?

- Хотів, але я вважав, що ти злякаєшся.

- Якщо ти мені зразу про це сказав, я може й не злякалася. А так я тепер не хочу з тобою мати справи. Я випадково не демон, що можу бачити тебе. 

- Ні. Ти не демон.

- А хто я тоді?

- Ти дещо інше, могутніше за якогось демона. Вставай, я тобі дещо покажу.

- Що саме?

- Дещо.

- Гаразд. - з недовірою промовила я.

Я встала з ліжка. Аскольд підхопив мене та вилетівши у вікно, кудись поніс.

- Куди ти летиш?

- В ліс.

- Навіщо?

Він не відповів та далі зусередився на дорозі. Мабуть, доволі давно не літав.

Коли ми прилетили до лісу. Він обережно поставив мене. Та став навпроти.

- Покажи все, що я тебе навчив.

- Для чого?

- Потрібно.

- Гаразд.

- Вогонь! - сказав Аскольд.

Я зробила вогонь.

- Ще я тебе навчив контролювати розум, але зараз це не суть. - натякнув Аскольд.

- Добре.

- А тепер подивись на мій вогонь. - він запалив і свій вогонь. - Є різниця?

- Так є. -промовила я.

- В чому?

- В кольорі.

- От бачиш я демон та роблю жовтогарячий вогонь, а ти фіолетовий. Фіолетовий колір могутніший, за жовтогарячий. До того ж я не вмію контролювати розум або читати думки.

- Стій. Я, що ще можу думки читати?

- Так, а я на жаль ні.

- Тоді хто я?

- Ти..

Невстиг Аскольд договорити, як весь наш округ заполонило білим туманом. В ньому можна було розгледіти лише якусь яскраво-жовту постать людини, яка стояла посередині.

- Стоп, що?! Ангел? Ні, тільки не це. Джесс, стережись. - нервуючи сказав Аскольд. - Ну все я тікаю. Допобачення!

- Стій ти куди? Який ще ангел?

- Сама розбирайся, а краще зразу вбий, а то він тебе вб'є першим.

- Аскольд не кидай мене саму.

- Арівідерчі.

- Аскольд! - але він вже не чув, розчинившись в тумані.

Я міцно взяла свій вогняний кинджал, який мені подарував Аскольд. Насторожившись, я почала поволі відходити від цієї яскраво-жовтої постаті.

- Стій. Не бійся мене. - сказала постать. - Я тебе не ображу.

- Хто ви?

- Я архангел Лоліта. Прийшла на допомогу тобі.

- Не потрібна мені ваша допомога.

- Ти ж Джесс, я правильно розумію?

- Так, і що?

- Стій. Не рухайся, я тобі допоможу.

- З чим?

- З твоєю проблемою.

- З якою ще проблемою? В мене їх нема.

- Я знаю, що до тебе приходить демон та вчить поганому. Він, напевно, сказав остерігатися мене, але це не правда. Я не скривджу тебе, якщо ти мене слухатимеш. - вона вийшла з туману. - Бачиш, я не страшна?

Вона була дуже яскраво-жовто-біла. Над головою в неї весів яскравий жовтий німб, а з-за спини виглядали великі, розкішні, білі крила.

- Стій, там де стоїш, не підходь ближче! - застерігала я, Лоліту, настромивши на неї кинджал.

- Спокуха. Я тебе не скривджу.

- Всеодно не підходьте!

Вона не послухалась та почала потихеньку підходити.

- Не бійся. Все буде добре. - заспокоювала мене, Лоліта.

Коли вона майже підійшла до мене. Я почала захищатися кинджалом.

- Ти хочеш битися? Якщо чесно я ні. - застерігала Лоліта.

- Якщо буде потреба, я буду битися. - промовила я.

- Гаразд. Давай так, я тебе зараз відправлю в деяке місце, добре?

- Ні. Не добре. Куди? Я не маю намірів з тобою йти.

- Насправді ти не зовсім людина. Ти була народжена на землі, але твій батько небезпечна людина.

- Мій батько, напевно, зараз на кухні готує щось, якщо ще не поїхав на роботу. Ви гадаєте він небезпечна людина?

- Тобі зараз потрібно бути під наглядом ангелів, це важливо повір.

- Відчепіться від мене, я не буду з вами кудись йти. Допобачення. - розвернувшись, я почала йти в протилежний бік.

- Стояти. Ти мене не правильно зрозуміла, тобі обов'язково треба йти зі мною.

- Якщо хочете битися, то я можу вам це влаштувати тільки, якщо чесно, не дуже хочу.

- Почекай! Давай без бійок, я ж ангел. Мені сказали доставити тебе.

- Ви мене не правильно зрозуміли? Я не хочу з вами йти.

- Потрібно.

- Не підходьте.

- Досить! Направляти на мене кинджал. В мене теж є такий, тільки золотий. - вона дістала свій кинджал. - Я тебе не скривджу. Не бійся.

- Гаразд. - я прибрала свій кинджал в сторону. Тримаючи в руці, але я не планувала здаватись, якомусь ангелу.

Лоліта почала все ближче і ближче підходити до мене. Коли пішла дуже близько, простягаючи мене руку. Я різко міцніше взяла кинджал та порізала їй руку. В неї пішла кров, але мені не було жаль її, вона на це заслужила. Я почала бігти.

- Ти що зробила, я ж хотіла по хорошому. Ну все з мене досить. - вона рвучко почала з'являтися по нашому району за мною, але я від неї відбивалася.

"Коли вже мене Аскольд навчить, так швидко мандрувати по світу?" роздумувала я, бігши від архангела.