Глава 4. Випробування Аскольда. Частина 2.

Прокинулась я вже під ранок. Спустившись до низу, я побачила тата, який торохтів каструлями з тарілками, готувавши нам сніданок.

- Добрий ранок, доню! - привітався тато навіть не обернувшись, як тільки йому вдається відчувати мою присутність?

- Добрий, тату. А чому ти не на роботі?

- Сьогодні в мене вихідний. Тож нарешті в мене є час, щоб підвезти тебе до школи.

- Але тату...

- Ніяких, але! - перебив мене батько. 

- Це важливо тату, послухай мене.

- Гаразд. Що сталося? 

Тоді я розповіла татові, що я нагрубила вчительці та мене відсторонили на неділю. Коли я промовила останнє слово, мій тато так гучно сказав це "Що!?", що мені здалося, весь наш район прокинувся. Тому що було доволі рано.

- Я не хотіла цього. Просто так вийшло. - почала виправдовуватись я.

- Вийшло?! - він глибоко вдихнув, а потім видихнув. - Я ж вчив тебе бути хорошою, доброю та милосердною дівчиною. Я не вчив такому. 

- Вибач, тато, я ненароком.

- Гаразд. Я не маю намірів зараз кричати на тебе та сварити.

- Дякую, тато.

- Я сьогодні планував піти прогулятися нашим місцевим парком. Якщо хочеш можем піти разом?

- Прогулятися мені не завадило.

Через дві години ми з татом вже йшли по вулиці. Над, якою майоріло осіннє сонечко. Коли ми прийшли в парк, вирішили сісти посидіти на лавочці. Прогулюючись з батьком я бачила тир та ще декілька розважальних ігор. Ми полюбляли грати, коли, я була маленька. Тож я вирішила пригадати дитинство, граючи в тир. Тато вирішив посидіти на лавочці за тиром. Підійшовши до тиру та купивши квиток для гри, я почала грати. В мене не погано виходило, тому що я добре натринувалася, коли була маленькою. Неподалік від тиру був маленький червоний кіоск з міні бутербродами та прохолодними напоями.

Був лише початок осені та доволі тепло, навіть, подекуди жаркувато. Тож прохолодні напої швидко розліталися. Я теж вирішила поласувати прохолодним напоем. Як тільки я купила напій та почала його пити. Неочікувано з'явився Аскольд:

- Привіт, моя зловісна дівчинко!

- По-перше я не твоя, по-друге я не зловісна, по-третє не називай мене так.

- Чому?

- Тому що, я не зловісна.

- Добре. Але ти станеш нею.

- Ні. Що тобі знову треба?

- Тільки поганої дівчинки.

- Вибач, але я не знаю такої.

- Це ти і є.

- Я хороша, а ти поганий. Тому йди туди звідки прийшов.

- На жаль не можу піти, поки, ти не зробиш, щось погане, те що скажу тобі я.

- Я не буду більше нічого поганого робити.

- Чому?

- Тому що, не хочу. Відчепись.

- Ти не хочеш...?

- Не хочу. - перебила його я.

- Я навіть не договорив.

- Бо я знаю, що ти скажеш.

- Не знаєш.

- Перевіримо?

- Давай.

- Ти скажеш наприклад: "хіба ти не хочеш чинити зло?" чи "хіба тобі не подобається отримувати велике задоволення від зла?"

- Ні, не вгадала. - з підозрою посмішкою промовив Аскольд.

- А що тоді?

- Я хотів тобі запропонувати опанувати нову силу, а ти мене перебила. - сказавши він відвернувся від мене.

- Пробач, я не хотіла.

- Добре. Пробачаю. - він знову повернувся до мене. - Ну той що, ти хочеш опанувати нову силу?

- Я б звичайно не відмовила, але ти, як завжди запропонуєш скористатися силою в поганому напрямку.

- Звичайно, але не зовсім так.

-  А як? Ба ні, почекай спочатку, скажи, яка сила? А потім я подумаю.

- Ні, так не вийде.

- Чому?

- Так не цікаво.

- Тоді ні. Я не хочу нової сили.

- Я обіцяю, що не буде нічого поганого.

- Обіцяєш?

- Обіцяю.

- Добре. Що робити?

- Он бачиш дівчинку, яка сидить на лавочці? - він показав на дівчинку.

- Так, ну то й що?

- Так от, підійди до неї та познайомся.

- Навіщо? - з недовірою спитала я.

- Побачиш.

- Добре..

Дівчинка сиділа на лавочці, навпроти нас з Аскольдом та читала книгу. Підійшовши до неї я привіталася:

- Привіт. - промовила я.

- Привіт. - неохоче подивившись на мене, а потім знову занурившись в книгу, промовила вона.

- Як тебе звати?

- Єліс. Чого тобі треба, не бачиш я читаю?

- Я бачила, що ти сидиш сама та вирішила підійти познайомитись. До речі мене Джесс звати.

- Я дуже за тебе рада.

- Гей Аскольд, я познайомилась. - пошебки сказала я. - Що далі?

- Накажи їй зробити щось погане, вона послухається.

- Чому зразу погане, а хороше не можна?

- Можна, але не бажано.

- З ким ти розмовляєш, тут же нікого нема? - запитала Єліс.

- Не звертай уваги то я сама з собою.

- Тобто я тепер, тінь? - обурився Аскольд.

- Тихо! - пошебки наказала я, Аскольду.

- Гаразд. - промовила Єліс.

- Зможеш дещо зробити? - промовила я.

- Дивлячись що?

- Ти не повинна її цьому просити, повинна наказати, а вона послухатись. - промовив Аскольд.

- Я намагатимусь. - пошебки не дивлячись на Аскольда відповіла я.

- Давай, давай. Намагайся. - сказав Аскольд. - Я за попкорном, схоже буде весело.

- Встань! - промовила я, Єліс.

Вона чемно послухалась мене і встала.

- Підстрибни два рази! - це вона, також, зробила.

Аскольд повернувся:

- Не знайшов. - він посмутнішав.

- Нічого страшного. - закотивши очі промовила я. - Переживеш.

- Звичайно.

- Аскольд, як це працює? - запитала я повернувшись до нього.

- Це твоя чергова сила. Ти вмієш контролювати розум, будь-якої людини або тварини.

- І тебе?

- На жаль, так. Тільки стій, не роби цього!

- Чому?

- Тому що я ображусь.

- Гаразд. А в тебе така сила є?

- Ні.

- Чому?

- Бо тільки ти та ще одна, дві "людини" можуть так робити. Тобі пощастило мати таку велику силу. Ти навіть не уявляєш, яка ти сильна. - він похмурнішав, по Аскольду було видно, що він трохи заздрить мені. - Тож гарно порозважайся з цією дівчинкою. Зроби, щось погане з нею.

- Я не буду робити, щось погане.