Глава 3. Випробування Аскольда. Частина 1.

Наступного дня, був понеділок. Я прокинулась о 7:30, щоб зібратися до школи. На диво, цієї ночі мене не турбували страшні сни. Тільки я почала вставати з ліжка, хтось сказав мені:

- Куди ти зібралась?

- Хто тут?

- Це я твій помічник поганої поведінки.

- Я тебе не бачу.

- А ой, вибач. Забув зняти чари, щоб ти мене бачила. Ось тепер все. Бачиш? - він з'явився переді мною.

- Це знову ти?

- Як бачиш.

- Не заважай мені збиратися до школи. - сказала я починаючи вставати з ліжка.

Він перегородив мені дорогу:

- Ану стояти! Яку ще школу? Ти повинна бути поганою.

- Не хочу я бути поганою. Відчепись.

- Не хочеш по-хорошому, буде по-поганому!

- Ти куди?

- Зараз повернусь.

- Стій.

- Що ще?

- Як мені табе називати?

- Як хочеш. Мені всеодно.

- В тебе має бути якесь ім'я чи назва?

- Зви мене Аскольд.

- Добре Аскольд.

- Чекай мене тут, я зараз повернусь.

Він знову розчинився в повітрі. Я почала збиратися до школи. Як раптом, я опиняюся в залізній клідці. В чорному, великому приміщенні. В якому було багато таких кліток. За кліткою стояв Аскольд, розмовляючи з якимось чоловіком, який теж був з крилами, рігми та хвостом, але набагато більшим за нього. В цьому приміщенні я, нече, була сама собою і могла показувати емоції.

- Аскольд? Де я?

Він звернув на мене увагу, а потім знову став розмовляти з чоловіком.

- Аскольд! Поверни мене додому негайно!

Але він навіть не звернув на мене уваги.

- Аскольд! - зі злістью промовила я, так, що навколо моєї клітки загорівся вогонь.

Аскольд це помітив і йому очивидно це не сподобалось:

- Ти що витворяєш? 

- Тебе кличу.

- А це що таке? - він показав на вогонь.

- Я не знаю, як це сталося.

- Ти звичайно молодець, що навчилась цьому, але навіщо підпалювати все тут?

- Це була не я. Я не знаю, як це сталося.

- А хто? Гаси, а то розгориться зараз!

- Ти не можеш це зробити? Я не знаю як.

- Твій вогонь фіолетовий, бачиш? Я можу підпалювати тільки жовтий і гасити теж. Твій гасити я не взмозі. А якщо торкнусь, вмру. Тому давай гаси швидше.

- Але є маленька проблема.

Він зітхнув:

- Яка ще проблема?

- Я не знаю, як його гасити.

- Всьому потрібно тебе вчити.. Розслабся та подумай про вогонь, який починає гаситися і ти його погасиш. Спробуй.

Я так і зробила. І на диво це спрацювало, я швидко погасила вогонь.

- Молодець, швидко вчишся.

- Аскольд? В мене є питання.

- Яке?

- Чому я сиджу в якійсь незрозумілій к клітці? Якщо мені потрібно збиратися до школи. Поверни мене назад!

- Не в яку школу, ти не підеш. Ти повинна бути поганою. Чинити зло.

- Але я цього не хочу.

- Мене не цікавить, що ти хочеш, а що ні.

- Випусти мене, будь ласка. Мій тато може зайти в кімнату, а мене там немає, злякається напевно.

- Добре, я тебе випущу, але в школу ти не підеш.

- Чому?

- Ти повинна бути поганою. 

- Добре, якщо ти мене випустиш, ми з тобою обов'язково зробимо щось погане. Згоден?

- Гаразд. - він відчинив клітку.

- А тепер поверни мене додому.

- А сама ні?

- Ні!

- Ти сказала тільки випустити, а не повертати. 

- Ось тепер кажу. Поверни мене додому, негайно!

- Хмм....Я думаю можу це влаштувати, але тільки за бажання. - він хитро посміхнувся.

- Яке ще бажання?

- Скоро дізнаєшся.

З цими словами він повернув мене додому. На мій подив, я пробула там всього лише п'ять хвилин. Мені здавалася, що я була там годину, або дві. Я почала далі збиратися в школу. Зібравшись, спустилася до низу. Тато з самого ранку поїхав на роботу. Тож я вирішила поїхати в шкільному автобусі.

Дорогою туди, я дивилася у вікно. На вулиці йшов дощ, допомагаючи листю опадати.

Приїхавши до школи, я швидко знайшла свій клас. Був урок математики. В якому я дуже добре розбиралася. Під кінець уроку мене викликали до дошки. Вчителька сказала, що робити. І ось в невдалий момент з'явився Аскольд:

- Чому ти робиш цю задачу? Скажи вчителю все, що ти про неї думаєш.

- Не хочу. Відчепись.

- Ти повинна.

- Звідки ти це взяв?

- Пам'ятаєш біля клітки, я сказав, що ти будеш повинна виконати моє бажання, щоб я тебе телепортував. 

- Так.

- Ну ось роби.

- Я не буду цього робити.

- Все не буду і не буду, роби та й все.

- Ні. Я не збираюся це робити. 

- Чому?

- Тому що не хочу. До речі, Аскольд можна запитання?

- Так. Яке?

- Тебе не торкає те, що тебе всі бачать?

- Ні.

- Чому?

- Бо мене бачиш тільки ти.

- Тобто ти хочеш сказати, що я зараз розмовляю з порожнечею? - я подивилась на вчителя і клас.

- Саме так.

- Добре... Зникни кудись подалі звідси. Не діставай.

- Ти повинна..!

- Може щось інше?

- Тоді вже буде два.

- Наступних?

- Так.

- Згода.

- Ти впевнена в цьому?

- Так.

- Гаразд, мене тут і не було. - з цими словами він щез з моїх очей.

На інших уроках Аскольд не діставав мене. Але на останньому уроці він з'явився саме коли вчителька задавала домашнє завдання.

- Здоров. - привітався Аскольд.

- І тобі привіт знову... Що тобі треба?

- Я тут завдання для тебе придумав.

- Яке?

- Скажи своїй вчительці все, що ти думаєш про її домашнє завдання.

- Ні.

- Ти повинна!

- Нізащо.

- Роби.

- Ні.

- Забудь слово ні та роби.

- Я не можу, це дуже погано.

- Роби! А то просидиш в отой клітці, дуже довго.

- Добре, добре.

Я підняла руку і мене викликала вчителька:

- Для чого ви задаєте домашнє завдання?

- Щоб ви закріпили тему, яку пройшли на уроках. - зауважливо промовила вчитель.

- Це нестерпно. Чому ми повинні робити те, що ми робили на уроці?

- Щоб вчитися!

- Чому ми взагалі-то ходиму в школу?