Розділ 14

- Привіт, - відповідаю захриплим голосом. - Я Марія.

- Я так розумію, ти моя сестра, котру наш батечко колись випадково загубив, - нервово сміється і кидає короткі погляди на Сергія, котрий стоїть в мене за спиною. - Пробач, просто цю новину я дізналась недавно і ще не звикла, що тепер не одна.

- Я теж ще звикаю до нового життя.

Ми говоримо спокійно, але напруга між нами лише зростає. Я почуваюсь сковано, боюсь зробити зайвий рух. Я не знаю, чого очікувати від Кароліни. Не знаю, як вона ставиться до мене.

- Мою маму трохи занесло, - нервово сміється і зиркає собі за спину. - Просто тато не попередив про святкування, хоча ми знали вже про твоє існування. Вона розізлилась, що він не запросив нас. І вирішила сама приїхати. Виясняти стосунки серед поважних гостей - невдала ідея. Але коли вона на емоціях, то майже не думає.

- Я б теж образилась, якби мене не запросили, - все, що можу придумати у відповідь.

Вона хмикає і знову розглядає мене. Її погляд зупиняється на діадемі і здається на її красивому обличчі майнула тінь, а губи стискаються у тонку лінію.

Кароліна повільно нахиляє голову набік, уважно вдивляючись у мене, а потім усміхається – швидко, напружено.

- Гарна прикраса, - кидає вона, і в її голосі чується щось змішане: то чи захоплення, то чи злість.

Я мимоволі торкаюся діадеми, відчуваючи холодний метал пальцями.

- Бабусин подарунок, - просто відповідаю.

Кароліна стискає губи ще сильніше, а її пальці нервово перебирають поділ сукні.

- Бабуся вміє дивувати, - її голос тепер ледь чутний. - Вона завжди знала, як правильно розставити пріоритети…

- Що ти маєш на увазі? - хмурюся, але вона вже відводить погляд.

- Нічого, просто вона завжди хотіла мати таку внучку як ти, - Кароліна знизує плечима й кидає черговий швидкий погляд на Сергія, який мовчки стоїть за моєю спиною.

Я теж відчуваю його напружену присутність, його долоня все ще лежить на моєму плечі, ніби він хоче підтримати мене і за це я йому вдячна. Його присутність справді заспокоює.

- А я бачу, ти вже подружилась з моїм колишнім, - хмикає, а я не знаю, що їй відповісти на це. Та Кароліна швидко продовжує байдужим голосом, змахнувши рукою. - Не хвилюйся, я не заперечую. Ми з ним розійшлись і він мене більше не цікавить. Можеш гратись красунчиком скільки завгодно.

- Твого розрішення ніхто б і не питав, - сухо промовляє Сергій.

Поки ми з нею обмінювались любощами він не вмішувався, але зараз Кароліна зачепила його. І Сергій явно не збирається миритись з її нахабством.

- Знаю, ти чоловік самодостатній, - підморгує йому. - А ще пам'ятаю, що ти полюбляєш блондинок. Тому щасти.

До нас підходить мачуха і смикає Кароліну на лікоть.

- Ходімо, доню. Нам тут не раді, - в її голосі відчувається образа і злість.

А в наступну мить жінка переводить погляд на мене і її очі розширюються. Вона здогадалась, що я за персона і вона зараз дивиться на мене з ненавистю. Аж холодок біжить по хребті.

Не лише я одна відчуваю, як змінюється навколо повітря, Сергій поруч зі мною напружується і підсовується ближче. Він знає цю жінку і знає, що від неї очікувати.

- Ти, - випльовує слово наче отрута. - Ти його дочка, заради котрої все це влаштували, - вона змахує руками наче божевільна. А може вона трохи п'яна? Не зрозуміло. - Я впізнаю ці великі ясні очі, точно як в мого чоловіка. Ось яка ти, народжена поза шлюбом, зроблена в гріху і зраді, - вона гидливо кривить губи і плюється. - Байстрючка.

Я здригаюсь, не сподівалась на такий “теплий” прийом, і хапаю Сергія за руку. Гості навколо нас розступаються і знову спостерігають цікаву сцену. Навіть Кароліна блідне від слів матері і смикає її за рукав сукні.

- Мамо, краще ходімо, - дочка намагається забрати матір, але та ігнорує її, продовжує пожирати мене холодним поглядом.

- Зачекай, доню, - шипить, робить крок в мій бік. - Невже ти так просто пробачиш їй все це? Саме через неї нас твій батько відправив за кордон, наче на вигнання. Саме через неї ми можемо втратити все.

Я ошелешено дивлюся на мачуху.

- Що? - видавлюю я, навіть не розуміючи, що вона має на увазі.

Кароліна стискає руки в кулаки.

- Мам, припини! Зараз не час виясняти відносини. На нас дивляться!

- І нехай дивляться. Мені байдуже! - різко відповідає мачуха, навіть не відводячи погляду від мене. - Нехай всі знають, як батько твій вчиняє з тобою і зі мною. Вона його справжня дочка, єдина спадкоємиця. А що залишиться нам?

Сергій робить крок вперед, ніби намагаючись стати між нами.

- Ви отримали достатньо, - каже він рівним голосом. - А за вашу багаторічну брехню могли б і того не мати. Володимир Іванович ще досить щедро вас нагородив.

- Це не тобі вирішувати, Сергію, - мачуха зводить на нього погляд, а потім знову дивиться на мене. - Ти думаєш, що так просто з’явишся і займеш своє місце?

Мене починає трусити від її тиску, від її слів, від цієї несподіваної ненависті.

- Я не потребую нічого, - нарешті кажу, намагаючись не показати, що мені страшно.

- Але отримаєш все! - майже кричить вона. - Моя дочка залишиться з нічим через тебе.

- Годі, - батько нарешті втручається, беручи мачуху за руку. Його голос низький, напружений. І я рада, що він тепер поруч, бо здається цю жінку ніхто не заспокоїть окрім нього. - Ми поговоримо пізніше, без сцени. Я ж просив тебе, Ларисо.

- Без сцени? - її очі палають гнівом. - Ти нас вислав, а для неї влаштував бал, наче для принцеси. У мене теж є гордість. Я не терпітиму цього.

Кароліна різко бере матір за лікоть:

- Все, досить, - підвищує голос і смикає її у бік. Дівчині незручно через істерику матері і я добре її розумію.

Вони обидві йдуть, залишаючи по собі напругу у повітрі і деякі незакриті питання.

Я дивлюся на батька, котрий має нездоровий вигляд. Здається конфлікт з дружиною сильно його вимотав. Мені цікаво, чи Лариса завжди така, чи це вона лише на мене так реагує? Здається образ мачухи справдився і вона дуже схожа на мачух з казок.