Розділ 11

Вечеря проходить приємно і романтично.

Сергій вміло підтримує розмову, жартує, і я ловлю себе на думці, що справді насолоджуюсь цим вечором. Його погляд, його голос — усе в ньому випромінює впевненість, і це мені дуже подобається.

- Ти так і не розповів мені історію, - грайливо кажу, попиваючи вино. Такого смачного вина я не куштувала ніколи в житті, і розкуштувавши вже досушую другий келих.

- Яку історію? - здивовано підносить брови.

- Про діадему, - хіхікаю. Почуваюсь весело і розслаблено. - Ти обіцяв розповісти. Я досі чекаю.

Сергій хитає головою, посміхаючись, і повільно ставить свій келих на стіл.

- Ох, яка ж ти нетерпляча, - жартує він, але в його голосі є щось тепле, майже ніжне. — Гаразд, слухай.

Він нахиляється ближче, спершись ліктем на стіл.

- Кажуть, що вона належала одній графині. Дуже гарній, розумній і надзвичайно небезпечній жінці.

- Небезпечній? - здивовано кліпаю.

- У ті часи вона мала величезний вплив при дворі. Кажуть, її краса могла зводити з розуму, а її дотик — змушував чоловіків забувати про все на світі. Але одного разу вона закохалася. По-справжньому.

Я уважно слухаю, намагаючись не зважати на те, як Сергій дивиться на мене занадто проникливо, ніби шукає щось у моїх очах.

- Він був простолюдином, - продовжує Сергій. - Художником, який писав її портрет. Вона подарувала йому цю діадему як символ своєї любові.

- І що сталося далі?

Сергій робить паузу, а потім криво усміхається.

- Він її зрадив. Намалював інший портрет, для іншої жінки. Графиня дізналася і наступного ранку його знайшли мертвим.

Я відчуваю, як по спині пробігає легкий холодок.

- Тобто, вона його…

- Отруїла, - легко киває Сергій. - Або так кажуть.

Я мовчу, дивлячись у свій келих.

- Неприємне закінчення, - бурмочу ледь чутно.

І цю прикрасу тепер мені носити.

- Ця історія нам нагадує, що не варто зраджувати своєму коханню, - досить серйозно каже Сергій. Я піднімаю очі і зустрічаюсь з його уважним поглядом. - За зраду треба розплачуватись.

Важко ковтаю. Він має рацію. А з історії зрозуміло, що художник лише з користі був з графинею. Він розбив її серце, вони його серце зупинила.

- Годі про погане, ходімо танцювати.

Сергій підводиться і тягне мене за собою. Він підносить руку і десь здалека починає грати повільна музика.

Я здивовано озираюся, шукаючи джерело музики.

- Ти все продумав, - хитаю головою, але все ж дозволяю Сергію притягнути мене ближче.

- Звісно, - його губи розтягуються в самовпевненій усмішці. - Я люблю, коли все ідеально.

- Окрім мого одягу, - ніяковію, опустивши погляд на свій спортивний костюм.

Який контраст, Сергій одягнений у дорогий костюм, акуратно зачесаний і гарно пахне, а я з хвостиком на потилиці і в кросівках. Але навіть так я все одно почуваюсь легко, а випите вино взагалі не дозволяє думати про мій недоречний вигляд.

- Ти чарівна у будь-чому, - говорить впевнено.

Його руки м'яко лягають мені на талію, а мої — на його плечі. Він повільно веде мене в такт мелодії, і хоч я не надто вправна в танцях, поряд із ним рухаюся легко.

- Ти кохав її? - обережно запитую. Просто дуже хочеться знати, чи все в них було серйозно.

- Кого? - відсторонюється, заглядає в очі.

- Кароліну, - кажу ім'я сестри напористо, мені ж не відомо про інших його дівчат.

Він дивиться на мене досить довго, напружено стиснувши щелепу.

- Хочеш поговорити зараз про свою сестру?

- Так, хочу зрозуміти наскільки серйозні були ваші стосунки.

- Ох, Маріє, - важко зітхає і різко притискає мене до своїх грудей. Мене обволікає його тепло і на секунду я навіть забуваю про що ми говоримо. Просто заплющую очі і вдихаю його чарівний аромат. Та його голос повертає мене в реальність. - Ми з Кароліною зустрічались скоріше для галочки. Так мені було добре з нею, цікаво, але я ніколи не відчував до неї чогось серйозного.

- Як це для галочки?

- Нашим сім'ям було дуже вигідно, щоб ми були разом. Але все скінчилось не дійшовши до весілля.

Декілька секунд я мовчу, обдумуючи сказане. Виходить Сергію байдужа моя сестра. Або я просто хочу вірити в це.

- А Віка казала, що Кароліна закохана у тебе і просто так не відпустить тебе, - піднімаю на нього погляд.

- Віка — шістнадцятирічне дівчисько, що вона може розуміти у справжніх стосунках? - сміється, але я відчуваю як його тіло трохи напружується. Здається, не все так просто як він розказує. - Можливо Кароліна щось відчувала до мене. Але побачиш, дуже скоро вона знайде мені заміну. Я не здивуюсь, якщо вона приїде із-за кордону вже не сама.

Я нічого не відповідаю, а лише киваю. Продовжувати цю тему не буду, відчуваю, що нічого іншого від Сергія не почую. Він зробив свої висновки. І зараз він зі мною.

- Маріє, у нас такий романтичний вечір, - він схиляється так близько, що наші губи торкаються. - Навіщо його псувати розмовами про твою сестру?

Його губи повільно цілують мої, і в голові паморочиться. Може, він і має рацію? Навіщо мені зараз думати про Кароліну, якщо Сергій тут, поряд, і хоче лише мене?

- Ти вмієш переконувати, - шепочу я, і цього разу із задоволенням відповідаю на поцілунок.

Його руки обіймають мене міцніше, і я забуваю про всі сумніви. Принаймні на цю мить.

Музика все ще лунає, ми рухаємося повільно, ніби не існує нічого, окрім нас двох.

- Здається, ти мені довіряєш, - задоволено промовляє Сергій, проводячи пальцями по моїй щоці.

Я дивлюся на нього, намагаючись розгадати, що насправді ховається за його красивими словами.

- Я просто живу цією миттю, - чесно відповідаю.

Він посміхається, ніби саме такої відповіді й чекав.

Після ресторану Сергій везе мене на набережну, де ми ще довго гуляємо біля Дніпра. Поки я не змерзаю і він змушений відігрівати мене в машині гарячими поцілунками.