Розділ 10

Його теплий подих лоскоче шкіру і я здригаюсь від мурашок по тілу. Знаю, що він зайнятий, але все одно реагую на нього.

Вагаюсь не довго і сідаю в машину. Все одно це нічого не змінить.

Сергій тихо зітхає, обходить авто і займає місце за кермом. У салоні пахне чимось знайомим – легким ароматом його парфумів, які я ще вчора відчувала на собі.

- Ну? - перша порушую тишу, схрестивши руки на грудях. - Я чекаю.

Він повертається до мене всім тілом, дивиться уважно, вивчає моє обличчя.

- Кароліна не моя дівчина, - говорить твердо.

- А вона про це знає? - фиркаю, нервово усміхаючись.

Так і знала, що він почне виправдовуватись. Треба було взагалі не слухати його.

- Взагалі-то, ми більше не зустрічаємось, - хмуриться. - Так, ми були разом раніше. Але перед її від'їздом ми поговорили і вирішили розійтись. У тебе немає причини уникати мене.

Сергій кладе руку мені на коліно, але я швидко прибираю її.

- Все ж таки є, - голос тремтить від злості, хоча я намагаюся тримати себе в руках. - Ти мені не сказав правди одразу. Ти дав мені відчути щось… а потім я дізналася, що ти належиш комусь іншому.

Сергій проводить рукою по волоссю, нервово зітхає.

- Я не належу їй, ти це знаєш.

- Не знаю, це лише твої слова. Всі інші вважають вас парою.

Його щелепа напружується.

- Мене не хвилює думка інших. Я не зобов'язаний перед кимсь відчитуватись. Зараз між нами нічого немає, я клянусь. І я маю повне право приділяти увагу іншій. Тобто тобі.

Я хитаю головою, стискаючи пальці в кулаки.

- Це не змінює того, що ти зустрічався з моєю сестрою і не так давно. Це буде зрада з мого боку стосовно неї.

Я борюсь сама з собою. Сергій справді мені подобається і я дуже хочу знову відчути на губах його поцілунки. Але як я дивитимусь сестрі в очі? А ми ще з нею навіть не знайомі, та я вже поводжусь не правильно.

- Ти занадто сильно хвилюєшся за Кароліну, - Сергій бере мене за руку і його тепла долоня зігріває мої холодні пальці. - Вона не таке вже янголятко, щоб берегти її почуття.

- Але ж вона моя сестра, - шепочу дуже тихо, коли він нахиляється досить близько, щоб наші губи майже торкались.

- Але я хочу тебе, а не її.

Мені несила протистояти його чарам. Здається я втрапила у його пастку і вибратись звідти не реально.

Сергій цілує, а я не пручаюсь. Піддаюсь своїм бажанням, навіть якщо потім пошкодую про це.

Його язик по-господарськи ковзає мені у рота і я не стримую тихого стогону, захоплена хвилею почуттів, які накривають мене з головою. Сергій тягне мене ближче, його руки пестять мою шкіру, змушують забути про сумніви, про Кароліну, про все, що здавалось важливим ще кілька хвилин тому.

- Їдьмо звідси, - неохоче відсторонюється, після того, як змусив мене вирватись з реальності. - Не хочу, щоб за нами спостерігала твоя сім'я.

- І куди ми? - обіймаю себе руками, втративши тепло його тіла.

- На романтичну вечерю, як я тобі і обіцяв, - привабливо усміхається і заводить двигун.

- Але я невідповідно одягнена, - оглядаю свій спортивний костюм.

Так, я збиралась його послати до біса. Але він виявився переконливим, а його поцілунки ще більше. Здається, я втрачаю голову поруч з цим чоловіком.

- Не біда, - ковзає по мені гарячим поглядом. - Якщо захочеш, можеш зняти одяг. Я не заперечуватиму.

- Дуже смішно, - фиркаю, але щоки одразу спалахують.

Сергій усміхається ще ширше, і в його очах з’являється грайливий блиск. Він точно бачить мою реакцію, і це його розважає.

- Серйозно, Сергію, - складаю руки на грудях, намагаючись повернути собі контроль над ситуацією. - Я не можу піти на романтичну вечерю в спортивному костюмі.

- Тоді ми вечерю перенесемо до мене додому, - підморгує і тисне на газ, машина рушає з місця. - Там тебе точно ніхто не побачить. Окрім мене.

- А не зарано? Ми не так довго знайомі.

- Не хвилюйся, домагатись тебе не буду. Хіба, що сама попросиш.

Від його слів ніяковію і швидко відвертаюсь до вікна, щоб він не помітив, як мої щоки палають.

І навіщо я погодилась на його пропозицію? Треба було просто повернутись додому. Але там Артур, котрий знову почне переконувати мене, що Сергій мені не пара. А я не хочу цього чути. Я хочу бути з Сергієм. Хочу спробувати, хоч і не знаю, що з цього вийде.

- А знаєш що? Я дещо краще придумав, - хитро усміхається, виїжджаючи на дорогу.

- Що саме?

- Побачиш.

Більше він нічого не пояснює, бере свій телефон і щось в ньому пише, а йому досить швидко відповідають. Намагаюсь заглянути в переписку, та нічого не можу розгледіти.

Ми їдемо у місто, в його центр і зупиняємось біля ресторану.

- Я туди не піду, - протестую, зрозумівши його наміри. - Хочеш пожартувати наді мною? Це дорогий і вишуканий заклад, а я одягнена наче на спортивні змагання.

- Ти сама обрала цей стиль, - веселиться. - Але я не буду тебе соромити. Знаєш чому? Оглянься. Бачиш хоч одне авто, чи людей біля ресторану?

Я обдивляю територію, справді нікого. Тільки охоронець біля входу, а ще один на в'їзді на стоянку.

- І що це означає? - не розумію, до чого він хилить. Може ще не час і відвідувачі почнуть з'їжджатись пізніше.

- А те, що цей ресторан сьогодні лише наш, - каже задоволено і бере мене за руку. - Повечеряємо лише удвох і більше нікого навколо.

- Хіба так можна?

- Коли ти багатий, можна все, - Сергій лукаво усміхається й стискає мою руку.

- Мені здається це занадто, - промовляю трохи схвильовано. Для мене ніколи такого не робили і зараз почуваюсь трохи не у своїй тарілці.

Він нахиляється ближче, його очі заглядають прямо мені в душу.

- А може, просто красиво? - шепоче він.

- Думаєш завоювати моє серце купивши для мене весь ресторан? На мене ці фокуси не діють, - трохи брешу, але йому це знати не обов'язково.