Розділ 9

“Дівчата, я тільки що цілувалась з красенем”

Опинившись у кімнаті не можу не написати подругам.

Падаю на ліжко і мрійливо прикриваю очі. Невже це реально? Василишин Сергій зацікавився мною. В його очах було стільки пристрасті, коли він мене цілував.

Здається я готова потонути у тих світлих очах.

Першою відізвалась Ірка:

“Який ще красень!? Де ти його надибала?”

Я швидко відповідаю, усміхаючись:

“Столичний багатій. В його магазинах продаються татові діаманти. Сергій його ім'я. Він високий, волосся світле, очі заворожуючі, а обличчя наче в янгола.”

“Тільки не кажи, що ти в нього закохалася!!!” - а це вже Марина, і здається, що вона трохи схвильована.

“Ні звичайно, але це було так чарівно. Він вміє цілуватись і знає, як зробити дівчині добре”.

Пише Ірка:

“Ти маєш обов'язково скинути його фото. І не одне”

Марина: “Я б не довіряла столичному багатію. Він може використати тебе, а ти того й не помітиш”.

“Навряд чи він наважиться, - відповідаю Марині. - Сваритися з моїм батьком не в його інтересах”.

“Все одно будь обережна, подруго. Ти ж знаєш, у таких, як він, завжди є свої правила гри” - відповідає Марина.

“Марино, ти кайфоломниця, - пише Ірка. – Ні, щоб порадіти за подругу, а ти все ускладнюєш”

Я задумуюсь над словами Марини. Вона має рацію, з такими як Сергій треба бути обережною. Може в нього є якісь плани на мене і хоче мене використати? Але як не хочеться вірити в це. Бо справді дуже сподобалось з ним проводити час.

І тут телефон знову вібрує. Нове повідомлення.

Від Сергія.

“Сумуєш?”

Мить сиджу і вагаюсь, чи відписувати йому. Якщо почну, то це значитиме, що наше знайомство продовжиться. Чи хочу я цього? Прислуховуюсь до відчуттів і тепло розливається у грудях.

“Ні, спілкуюсь з подругами”

Через секунду він знову пише:

“Обговорюєте мене?”

Ох, який самовпевнений. Червонію, набираючи текст:

“Можливо. Але не думай, що тільки тебе.”

Повідомлення відлітає, і я майже одразу отримую відповідь:

“Сподіваюсь, хоч щось хороше?”

Я усміхаюся, притискаючи телефон до грудей. Сергій явно хоче продовжити розмову.

“Можливо,” — пишу, вирішивши трохи його подразнити.

Три крапки — він набирає відповідь. Серце б’ється швидше.

“Значить, треба дати тобі більше приводів говорити про мене тільки хороше. Побачимося завтра?”

Десь там позаду блимають повідомлення дівчат, але вся моя увага на єдиному абоненті.

Я кусаю губу, вагаючись, але пальці самі набирають відповідь:

“А ти впевнений, що я захочу?”

Його відповідь прилітає миттєво:

“Я на це сподіваюсь”

Я вдивляюся в екран, відчуваючи, як всередині розливається приємне тепло. Чому він так на мене впливає?

“І що ти пропонуєш?” - пишу у відповідь, намагаючись тримати інтригу.

Сергій не змушує чекати.

“Зустріч завтра о сьомій. Я за тобою заїду.”

Я вагаюся. Подруги мали рацію — він столичний багатій, можливо, звик отримувати все, що хоче. Але хіба мені це не цікаво?

“А якщо я відмовлюсь?” — кидаю коротке повідомлення, хоча знаю, що відповість.

“Не відмовишся,” - з’являється відповідь, і я відчуваю, як куточки моїх губ піднімаються в усмішці.

Зітхаю, дивлюся у вікно. Ніч огортає будинок, але всередині мене — справжній вихор емоцій.

“Добре. Побачимось.”

Перемикаюсь на дівчат і встигаю прочитати лише декілька слів, як в двері стукаюсь і до кімнати заходить Віка.

- За тебе бабуся питала, - говорить вона обережно. - Сказала, що ти вже мала бути давно вдома.

- Так, просто заїхала в одне місце, - ухиляюсь від конкретної відповіді, кладу телефон на тумбочку.

Повідомлення продовжують приходити, та потім розберусь з дівчатами. Щось Віка мені здається трохи схвильованою і мені цікаво в чому причина.

- Ти була з Сергієм?

- Так. Ми з бабусею купували в його магазині прикраси, а потім він підвозив мене додому.

- Я бачила, як ви приїхали, - не відводить від мене погляду. - Ви цілувались в машині.

- Ти підглядала за нами? - хмурюсь, трохи роздратована її словами.

Звичайно нас міг бачити будь-хто, я мала бути готова до цього. Але все одно неприємно.

- Я просто чекала тебе і постійно сиділа біля вікна. Бабуся просила сказати, коли ти з'явишся, - вона замовкає, відводить погляд. - І ось під'їжджає авто, але ніхто не виходить. Я бачила лише силуети, але було зрозуміло, що ви робите.

- Ну годі, - перебиваю її роздратовано. - Яка тобі різниця? Так, я з ним цілувалась і не бачу ніяких перепон в цьому. Я вільна дівчина, роблю, що хочу.

Сідаю на ліжко і демонстративно беру телефон, щоб Віка зрозуміла, що говорити з нею більше не маю бажання. Гортаю непрочитані повідомлення, але через злість, в очах все пливе і читати не можу. Грець з ним, потім відпишу дівчатам.

- Ти вільна, але не Сергій, - тихі слова Віки змушують знову глянути на неї.

- Що? - не бажаю вірити в почуте.

- Треба було тебе відразу попередити, - переминається з ноги на ногу. Вперше бачу Віку такою несмілою. Зазвичай вона щебече як горобчик. - Він зустрічається з Кароліною. Вони вже десь пів року разом.

- З Кароліною? - груди стискає неприємне відчуття. - З моєю сестрою?

- Так… - Віка винувато опускає погляд. - Я не думала, що він наважиться до тебе клеїтись.

Сергій зустрічається з моєю сестрою, а я цілувалася з ним у машині?! Хвиля обурення, приниження й злості накриває мене одночасно. Серце калатає в грудях, а пальці мимоволі стискають телефон так сильно, що здається, він от-от трісне.

- От негідник, - шепочу, намагаючись змусити себе дихати рівніше.

Віка сідає поруч, кладе руку мені на плече.

- Я мусила тобі сказати, бо Кароліна не та, хто віддасть своє без бою. Вона до нестями закохана у нього.

- А Сергій? - вимовляю його ім'я крізь зуби.