Вступ

В мене ніколи не було стосунків з одруженим чоловіком. Ніколи раніше. До цього моменту. Але проблема навіть не в цьому, а в тому, що я заміжня й мій чоловік дуже ревнивий. Рік тому він почав підозрювати, що в мене хтось є. Відтоді всюди ходить за мною, перевіряє. От і зараз на моєму телефоні вже п'ять пропущених. Я навмисно не беру слухавку. Не хочу чергового скандалу. Сиджу в барі, неподалік від своєї роботи, з колегами. Сьогодні п'ятниця і за традицією ми зібралися на пиво, щоб розслабитися після робочого тижня. 

Телефон знову вібрує. Моє горло стискається. Відчуваю напругу в шиї, плечах, грудній клітці. Ніби кожна клітина мого тіла заклякає. Мені все це набридло. Натягую на обличчя посмішку, одягаю шкіряну куртку. Кажу, що за хвилину повернуся, беру пачку сигарет, телефон й виходжу надвір. Стаю біля входу й тремтячими пальцями намагаюся підпалити сигарету. Запальничка не слухається. Коли нарешті затягуюся, набираю чоловіка. 

— Ти чого слухавку не береш? — Відразу кричить. 

— Я не чула.

— Коли вдома будеш?

— Години через дві — три, — знову затягуюся. — Як ми з тобою і домовлялися. — Повертаюся обличчям до скляних дверей й бачу, як Юра уважно дивиться на мене. В його очах читається тривога. Він перемовляється з колегами, але погляду від мене не відводить. 

— Де ти зараз знаходишся? — Реве наче віл чоловік.

— Я не буду тобі говорити. Ти знову зганьбиш мене перед всіма.

— Ти забула де я працюю? Думаєш не знайду?

— Романе, перестань. Я прийду через дві години.

Кладу слухавку. 

Небо вкрилося сірими хмарами й різко пішов дощ. Кутаюся в куртку, але вона занадто коротка. Намагаюся сховатися від холодних крапель під навісом. Викидую недопалок й відразу підпалюю ще одну сигарету. 

— Надь, може не йди сьогодні додому? — Ззаду мене обіймає Юра. Він непомітно вийшов з бару й підійшов до мене. — Він же несамовитий. Це небезпечно.

— Не можу, — кажу хрипло. — Леська завтра повернеться від свекрухи. Якщо не прийду, він забере у мене доньку. 

Крадькома витираю сльозу. Сподіваюся він не бачив і не хочу, щоб це помітили колеги. 

Ми повертаємося всередину. Замовляємо ще піцу, пиво. Всі ми десь однієї вікової групи: тридцять — сорок років. Нам весело і легко разом. Щоб не показати свого смутку, жартую голосніше за всіх. Кепкую з усіх, а найбільше з себе. На якийсь час я забуваю про свого чоловіка. Аж раптом двері до бару відчиняються й на порозі з'являється Роман. Він обводить поглядом столики й нарешті зупиняється на нашому. Моє серце стискається…