Одного дня ми знову зустрінемося, щоб знову бути разом і ніколи не розлучатися.
***
- Кохана, вибач, мені вже час, - він винувато подивився з хмар униз, туди, де на пологовому кріслі навколо молодої жінки зібрався цілий консиліум лікарів.
- Знаю, але мені так не хочеться відпускати тебе... Попереду тридцять п'ять років.... Без тебе... - вона міцно стискала його руку.
- Ми зустрінемося, обов'язково, ти ж знаєш. Просто треба почекати...
- Ми не будемо один одного пам'ятати, - вона змахнула з очей сльозинки та лише міцніше пригорнулася до його грудей. - Такий закон переродження. Ми не будемо нічого пам'ятати про наше щасливе минуле... Цей світ такий величезний... Я боюся, що не зможу тебе знайти...
- Мила моя, сонечко, - він лагідно гладив її волосся, - Я завжди впізнаю тебе по твоїх пустотливих оченятах та чарівних кучерях. Час швидко пролетить... Ти тільки дочекайся мене, гаразд?
- Добре. А як я тебе впізнаю?
- Відчуєш. Серцем. Головне - не помилися і дочекайся саме мене. Я шукатиму тебе... Скрізь, по всьому світові, у всіх його куточках, і знайду обов'язково! Прощай. Мені справді час. До скорої зустрічі!
Він легенько торкнувся її губ на прощання і зісковзнув із хмарки вниз, на Землю, у свою нову родину.
Вона лише важко зітхнула і почала спостерігати за процесом народження своєї другої половинки, за першими роками його життя, першою посмішкою та першим кроком. Їй на переродження лише за чотири роки. Вона дивилася і захоплювалася тим, хто був призначений небесами, тим, з ким вона не розлучалася в минулому і з ким їй судилося бути знову, через десятки років. Він – її друга половинка, частинка її душі. Так вже задумано, що перед новим народженням усім душам стирають спогади, дають можливість почати все з чистого аркуша, прожити нове життя, в якому знову належить шукати справжнє покликання, щастя і, звичайно, кохання...
***
Тридцять п'ять років потому...
Понеділок не задався з самого ранку. Я розлила каву на свій новий костюм, потім зламався фен, через це довелося довше впорядковувати моє пишне кучеряве волосся. Надворі йшов дрібний неприємний дощ, моя маршрутка облила мене потоком бруду, остаточно зіпсувавши настрій. На роботу я запізнилася, отримавши спочатку догану від керівництва, а потім ще трапилася неприємна розмова з вигідними клієнтами. Вони несподівано передумали та скасували замовлення на перевезення екскурсійних груп. Адже договір мав бути довгостроковим та багатомісячним, а, може, й цілорічним у перспективі.
- Ксюша, мільйон вибачень, але не від мене одного все залежить, - казав мені Максим, той самий перспективний клієнт, - ми змушені відмовитися від послуг Вашої компанії...
- Може, Вам знижку зробити? Ми можемо ще поступитися, - не здавалася я...
- Вибачте, але ні... Всього найкращого! - І він відключився.
Я сиділа, стискаючи телефон у руках, зовсім убита і спустошена, не уявляючи, що я скажу керівництву, яке дуже чекає на цей контракт.
- Ксю, ходімо, кави вип'ємо, - зазирнула до мене Маша. – Ти надто бліда та перелякана. Потрібно заспокоїтися та відпустити ситуацію.
- Ходімо, - зітхнула я, - все одно гірше вже не буде.
Ми попрямували до найближчої кав'ярні, в якій частенько сиділи в обідню перерву, збиралися після роботи та на свята. Нас тут добре знали, як і наші уподобання. Щойно ми зайняли столик, Яна, привітна дівчина-офіціант, принесла мені капучино, Маші - подвійний еспресо та два тирамісу.
За чашкою кави я поділилася з подругою ситуацією, що склалася, з договором.
- Так... Неприємно. Олександр точно буде незадоволений, але не вони перші та не вони останні відмовилися від співпраці. Не переймайся так. Може, це на краще.
- Ех, - важко зітхнула я, колупаючи вилкою тістечко. - Останнім часом все з рук валиться...
- Тобі потрібні нові емоції, подруга, відпочинок. Перезавантаження... - сказала вона і пильно на мене подивилася.
- Що? - Здивувалася я. - І що ти пропонуєш?
- Що-небудь екстремальне... Емоційне потрясіння, адреналін й таке інше...
- Екстремальне? - я подалася вперед від подиву.
- Звісно! Наприклад, стрибок із парашутом! О! - Вона вказала на рекламний плакат, що висів на стіні закладу і пропонував подарувати собі незабутні емоції.
- Стрибок з парашутом? – перепитала я. - Знущаєшся? Я висоти боюсь!
- Ось! Чудовий шанс подолати свої страхи! Сміливіше! Ти ж не зайнята цими вихідними?
- Ні, - розсіяно відповіла я, ще не усвідомлюючи серйозність її намірів.
- От й чудово! Тоді я домовлюся про стрибок. Прямо зараз. - Маша була налаштована дуже рішуче.
- Ти серйозно? – перепитала я.
- Ні, я так жартую, - розсердилася подруга. - Я все заради тебе роблю, Ксенія! Сама, між іншим, боюсь стрибати, - вже тихіше додала Маша і дістала з сумочки мобільний телефон. - Так, добрий день. Ми хочемо замовити стрибки з парашутом. Це можливо?
#8881 в Любовні романи
#2128 в Короткий любовний роман
#2990 в Сучасна проза
Відредаговано: 02.07.2022