І знову ця безсонна ніч,
Де тривога душить і стискає,
Де відео — мов нитка пам’яті,
Де питаєш: за що таке життя?..
Беземоційно лежиш, дивишся в стелю,
Гортаєш мовчки повідомлення,
Ніхто не пише, не відповідає —
На годиннику вже одинадцята ночі.
Та й не відповість ніхто —
Бо їх немає,
Вони загинули
За свій край і за свободу.
Ти намагаєшся згадати їх голос…
Очі повні сліз.
Лише фото — остання ниточка
До тих, кого вже немає.
Вони — у кращому світі.
Вони — наша гордість.
Вони — герої.
Вони — Україна.
Відредаговано: 07.08.2025