Твої сни

Крістофер завжди сумлінно виконував свою роботу. Він сплітав з майже невидимих ниточок людські сновидіння. Для кожного обирав щось особливе. Вплітав щасливі спогади, гарні події, які стались за день, теплі обійми, палкі поцілунки, і мрії. Юнак любив свою роботу, але завжди діяв за інструкціями. Кожній людині своє сновидіння, і нічого не можна було переплутати чи змінити.

Найгіршими для Бана були нічні жахіття, і в одного парубка вони були щоночі. Найбільші страхи, перепліталися з хвилюваннями за день, старими образами, створюючи створінь які, часом, жахали самого Кріса, їх творця. Його серце кожного разу стискалося, коли він віддавав ці сни юному художнику. Але правила є правила, саме тому Хьонджін протягом багатьох років не може нормально спати.

- Ну нічого ж не станеться, якщо я подарую йому на день народження хоча б один гарний сон. Бо всім потрібні хороші сни, - тихо приговорює Кріс тримаючи в руках химерне плетіння, до якого додається все більше щасливих моментів і спогадів. Бан вкладає у цей сон всю свою душу, та так стирається, що не помічає, як сам опиняється всередині. На нього з величезним здивуванням дивиться Хьонджін, який дотепер весело бігав по квітковому полі, як у дитинстві.

- Ти хто? - тихо питає з цікавістю розглядає Чана в якого на обличчі проявляється паніка, чиста і нічим неприхована. У нього будуть величезні неприємності через це.

- Я...плід твоєї уяви це ж сон, тому ти бачиш тут всяких невідомих людей, - намагається спокійно, і навіть трохи весело відмахнутись від нього, але страх не дає цього зробити.

- Зрозуміло. Не хочеш побігати зі мною? Це справді весело, - його очі іскряться щастям, і Кріс не може відмовити, тож хапається за простягнуту руку і біжить разом з цим юнаком, який кричить на всі легені, що це кращий день народження у його житті.

Хлопці падають на траву і Хван несподівано навіть для себе видає:

- Я нікчема насправді?

- Що? Чому? - Бан сідає від здивування.

- Жодна моя картина не продалась на аукціонах чи виставках, тому я повний невдаха, і скільки б не старався намалювати щось справі хороше не виходить, - просто знизує плечима парубок роздивляючись білі хмари, що утворювали чудернацькі фігури.

- Ти шукаєш натхнення не там, - твердо каже Кріс, - Завжди малюєш схожі пейзажі. Спробуй щось нове...

- Звідки ти знаєш?!

- Я твоя уява, пам'ятаєш, - сміється Кріс.

- А в уяви є ім'я? - з цікавістю питає Джін.

- Я...

- КРІСТОФЕРЕ БАН!!!! - голос директора витягує парубка назад, - Хто тобі дозволив порушувати правила?!

- Вибачте, я... - починає виправдовуватись хлопець, але кинувши погляд на пана Чона розуміє, що йому кінець.

- Вставай, і швидко за мною! - його голос строгий, і Кріс розуміє, що він не віщує нічого доброго.

- Згідно з правилами я позбавляю тебе посади, безсмертя, і відправляю у світ смертних доживати свого віку. З тобою залишаться спогади про наш світ, щоб ти розумів, що втратив! - жоден мускул не смикнувся на спокійному обличчі чоловіка, коли він оголошував вирок для свого кращого працівника. Звісно йому було шкода, але впливу на строгі правила немає навіть він, - Останнє бажання? - все ж легка усмішка пробивається крізь кам'яну маску. Чоловік знав, що Бан не благатиме залишитися. Надто гордий і впертий для цього. Він прийме покарання яким воно є, і не шкодуватиме.

- Так, - хлопець сумно всміхається, та підходить до пана Чона. Він шепоче прохання йому на вухо.

- Ти ще така дитина, Крістофере, але буде по-твоєму, - він хитає головою перед тим, як назавжди відправити Чана на Землю.

І все ж, якщо директор не міг піти проти правил, він міг обійти їх хитрістю. Таким чином Кріс опиняється в світі смертних з телефоном і дипломом в руках. Прощальний подарунок від начальника.
От тільки ні житла ні роботи у нього немає, але Чан не з тих людей, які губляться в несподіваній ситуації, тому він вирушає на пошуки пригод, які не оминуть його стороною.

Так минає рік. Кріс геть не схожий на того юнака, яким прибув сюди. В нього є невеличка прибуткова справа, яка приносить хороший дохід, а також своя квартира, в якій чекає премила собачка на ім'я Ягідка. Хлопець живе щасливе, але самотнє життя. Здається йому весь час когось не вистачає поруч, але він не шукає того, юнака зі сну.

Сьогодні був справді втомлюючий день, і хотів би Кріс сплести собі солодкий і приємний сон, але робота не відпускає.

- Так, слухаю.

- Крісе, треба на виставку з'їздити в галерею мистецтв, там будуть інвестори, - по той бік чується веселий голос Чанбіна, але Чан не розділяє його радості.

- Може ти поїдеш? - благання не діють на його кращого друга і бізнес партнера.

- Ні, в мене побачення, вибач, а ти можеш піти.

- Гей, в мене теж може бути побачення, - обурюється Бан.

- Ну звісно, лише з документами і звітами, - сміється хлопець, - Ну сходи, тобі що важко? Тим більше там хороші картини будуть, хоч голову провітриш
Кріс мовчки кладе слухавку, але знає, що піде, бо це можливість, яку не можна втрачати. Ягідка весело виляючи хвостом біжить за своїм господарем до дверей.

- Вибач люба ми сьогодні вже гуляли, - хлопець гладить собачку по-голові та йде.

А виставка не розчарувала, як і інвестори. Чан задоволений. Він прогулюється просторим залом роздивляючись картини. Та ціпеніє, побачивши свій портрет. Він був неймовірним. Здається, що от-от той Кріс з картини заговорить до нього, з своєю яскравою усмішкою.

- Схоже той хто зобразив вас у такому світлі, надзвичайно сильно кохає, - чужий голос змушує Чана підстрибнути від несподіванки.

- Пробачте?

- Я кажу вам пощастило, бо автор не хоче продавати цю картину ні за які гроші, хоч я пропонував гарну ціну, - незнайомець поплескує Кріса по плечі та йде, а юнак не розуміє, що тут в біса відбувається. Навколо нього збираються люди, і серед них парубок бачить блондина, який з широко відкритими очима дивиться на нього.