Розділ 3

— Уб’єш хоч когось, замість штрафу будеш страчений.

Саме так варта міста, що складалася з добровольців, що взяли в руки довгу палицю та патрулювали місто, привітала некроманта, що прибув з десятком живих скелетів. Селянка та Морове чудовисько вирішили почекати перед містом. Некромант зайшов на ринок та вартові його відразу заштовхали у простір між двома будинками. 

— І що ти зробиш? Вісник смерті? Відбереш у мене свій посох силою? — спитав вартовий, тримаючи посох Добі.

Вартові не боялися Добі, вони були впевнені, що він не посміє вбивати серед міста, а знущання з некроманта вважалося службою суспільству. Спершись на стіну, Добі віддав команду своїм маріонеткам. Скелети сховали зброю та побрали щити чи кришки від діжок, почали штовхати вартових. Добі повернув свій посох, та варту виштовхали з провулка. Вартові намагалися відбиватися, проте їх було троє, проти десяти скелетів.

Добі продовжив гуляти по ринку, поки на нього косилися люди. Не кожного дня бачиш людину в масці черепа.

— Бажаєте щось обрати? У мене є трави, якщо бажаєте.

Травник був першим хто звернувся до Добі.

— Побажаєте щось для подорожі в болотне містечко?

— Так, он торговець з возом, він родом з болотного містечка та якраз збирався туди, щасливої дороги.

Розділ 3.1

Подорож була зовсім нудною, от прям зовсім. Що грабіжники, що паломники оминали мандрівника, що їхав без вантажу, проте з ходячими мерцями. А уявіть собі, як виглядали привали. Кожного разу, коли Добі разом з Візником був оточений скелетами, то це виглядало, наче постановка в музеї, проте варто було гілці тріснути, як ця постанова швидко діставала зброю та з постійним цоканням кісток бігла шукати, що тріскотіння спричинило.

— Болотне містечко… чому я думав, що це буде село оточене болотами? — сказав Добі Візнику. 

— Це і є село оточене болотами, продаж торфу є основним доходом.

— Прекрасно, Візнику, розкажете про чудовиськ, що розносять заразу?

— Ніяких чудовиськ немає, ми хочемо, щоб Митрофан збільшив постачання води в поселення. Для пиття не вистачає, що вже казати про воду для купання та оброблення ран.

— Чому правитель просто не організує сюди постачання сам?

— Дороги занадто небезпечні, торф приходять забирати представники воєводи, проте для охорони постачання води різко людей не вистачає, певна річ, як тільки озброєні грабіжники прознають про постачання води, що не охороняються, вони відразу це постачання припинять.

— Це все прекрасно, проте перестань мене вже мацати.

— Що? — здивувався Візник.

— Чекай, якщо це не ти, то хто мене уві сні мацав?

— Некроманте, я давно хотів спитати, що це за двоє людей, що постійно слідували за нами та чому ваші скелети їх ігнорують?

— Вітаю, я вже казала, що я ваша фанатка? — сказала селянка вийшовши з-за дерева.

— Чому ти взагалі йшла пішки? — спитав Некромант.

— Я думала ви спеціально покинули нас перед входом в місто, до речі, ви забули спинити скелетів, так вони тих негідників з провулка виштовхали аж за міську браму.

— План такий: прибуваємо, консультуємося із місцевою владою, розв’язуємо їхню проблему та мені усі вдячні.

— Віснику, — сказала Селянка.

— Зви мене Добі.

— Добі, вони надурили воєводу, щоб він прислав більше людей, я б не чекала подяки від таких людей.

— Мене сюди прислали розв’язати проблему. І я вирішу, як цьому болотному містечку дістати пиття, навіть якщо доведеться їм вино подарувати.