Пролог

Людина вдягнена в чорну робу, в чорні рукавиці та чорні черевики, а на голові була металева маска черепа, дірки в масці були настільки дрібними, що не можна було розгледіти очей того, хто її носив.

Це був некромант — людина, що здатна підіймати мерців та керувати ними. Некромант сидить у поодинокій хижі серед ночі, в темноті на самоті. Камін у хижі є, проте він не був запалений. Некромант сидить із закритими очима, сидить нерухомо, вслуховуючись у звуки темряви. Вісник смерті нарешті чує тріск гілок, забагато тріску для будь-якої тварини в лісі, потім він чує тупіт — чудовисько, яке його найняли знищити, прибуло.

— Люди мене ненавидять… — сказав собі під ніс Некромант, — Мене ненавидять люди. Ненавидять люди мене. Ненавидять мене люди. Видять не мене люди. Кхм, гаразд, до роботи. Некромант взяв меча та дерев’яного посоха, що був довше самого некроманта і мав прозорий кристал на верхівці, після чого Некромант вийшов на вулицю.

«Біль всередині не проходить, я почуваюся вкрай паскудно, бо через чудовисько моє серце б’ється сильніше чим коли-небудь. Проте добре я не почувався вже кілька років, як навчання закінчилося».

Силою думки Некромант скерував свою зграю з одинадцяти маріонеток, що були скелетами, вони були вдягнені в старі шоломи, діряві кольчуги, а їх зброя була заіржавілою та зламаною. Некромант вийшов до лісної стежки, де збирався зустріти чудовисько. Дійшовши він став поруч з антикавалерійським частоколом, який йому зробили селяни. Проте селян він прогнав, щоб ніхто не покалічився. Селяни вважали, що він це зробив, щоб ніхто не забрав в нього славу. Найняли Вісника смерті лише через те, що три групи найманців відмовились від роботи зі знищення чудовиська. Прийди Вісник смерті у кращий день, його спробували б стратити відразу, як побачили, вважаючи, що так буде краще для світу. Ба навіть його матір постійно повторювала йому, що було краще якби він захворів й помер, можливо тоді життя стало легше б, бо у їх сім’ї їжі на сімох дітей просто не вистачало, тому коли в дитинстві мандрівні некроманти йому розказали про можливість піти в школу, де його навчать підіймати мертвих, він відразу зрадів, сподіваючись, що нарешті в нього будуть друзі та погодився туди вступити, його ж матір раділа ще більше, коли за сина їй заплатили, як за трьох курей. 

— Щоб почуватися краще, мені потрібно щоб люди мене любили, — сказав двадцяти чотирьох річний Некромант, стоячи позаду своїх маріонеток.

Чудовисько було заввишки три метри, воно стояло на чотирьох лапах, наче мавпа, воно не мало очей і шерсті, а його шкіра була рожевого кольору. Чудовисько спинилося перед некромантом та його маріонетками. Скомандувавши маріонетками, Некромант приготувався до сутички.