4

Про загадкові значки бібліотекар знав. Щоправда, намальовані вони були не на стіні, а на бічній стінці однієї зі старих шаф. І коли до школи завезли нові, ті старі, які були в поганому стані, розібрали та винесли до сарайчика біля оранжереї. Там вони, напевно, досі так і валяються. Якщо, звичайно, діти не винесли, щоб чергове багаття розпалити.

— Даремно твій ельф писав не на стіні, — філософськи сказав Яфін, але в сарайчику вирішив таки пошукати. Раптом потрібну дошку спалити не встигли?

Сарайчик зустрів несподіваних відвідувачів пилом, павутинням та запахом плісняви. А ще горою різноманітного мотлоху, кинутого абияк. Тож якби хтось навіть хотів щось спалити, то підпалювати треба було весь сарайчик, якщо не бажаєш отримати по голові потривоженою дошкою.

— Так… — задумливо мовив Яфін. — Нам потрібний Вітар.

— Навіщо?

— У нього левітація непогано виходить. Якщо щось почне падати, то встигне підхопити.

— О, — сказала Ріві з часткою захоплення, у неї самої левітація виходила так собі, зосередитися достатньою мірою не виходило.

На те, як Яфін з Вітаром розбирають стародавній мотлох у сараї, а Ріві оглядає всі більш-менш великі дошки на предмет написів, подивитися прийшли багато хто. Клуб захисниць Яфіна взагалі зібрався майже повним складом. А потім ще й чайки почали літати над школою, наче щось відчули. Або їх одна конкретна чайка сюди пригнала, щоб самотньо не маячити.

Загалом нічого дивного, що дуже швидко знайшлися охочі допомогти. Ще менш дивно, що серед помічників були обидва залицяльники Ріві — вони відтягували оглянуті дівчиною дошки і складали їх куренем, наче збиралися розвести багаття. Час від часу вони кидали один на одного похмурі погляди, і в Ріві чомусь було відчуття, що зовсім не через неї. Що вони навіть сюди прийшли не через неї. І не з цікавості. Що вони мають якісь свої загадкові справи.

Загалом рідна параноя встигла виспатися і з радістю приступила до справ. Мабуть, боялася, що господиня без неї нудьгує.

Параної Ріві вирішила не піддаватися. Бракувало ще замість того, щоб розглядати дошки, стежити за цією дивною парочкою.

— Може, вони взагалі потай один в одного закохані, але не можуть визнати своїх почуттів, — похмуро сказала вона черговій частині шафи.

Дошка промовчала, зате в небесах пролунало звичне:

- Х'є-х'є-х'є!

— Краще спустилася б і допомогла, — пробурмотіла дівчина.

Розглядала дошки Ріві настільки довго, що параноя підключила до себе невпевненість, і дівчині стало здаватися, що вона давно пропустила прокляті значки. Ну, або Новал із майстром Рідом спеціально потрібну дошку перехопили і вже поклали у свою конструкцію і не підпалюють її лише тому, що розуміють — такий поспіх буде надто підозрілим.

— Ага, їх треба спіймати та страшно катувати, — пробурчала дівчина, отримавши чергову дошку для огляду. — Дуже страшно катувати.

І вона навіть не одразу зрозуміла, що таке загадково блищить на сонці. Чомусь здавалося, що ельф із снів писати по шафі повинен неодмінно крейдою. А цей тип виявився хитрим, або просто прихильником рідного амулетобудування, і для розпису шафи він вибрав аналог місцевих паличок, що пишуть. Така собі порожня трубочка з надітою на одному кінці крихітною лійкою, в отвір якої засунутий губкоподібний шматочок кори гостролиста кам'яного. У трубку заливають спеціальну фарбу. Закупорюють все тією ж корою, заливають воском, а потім додають в'язь повітряного плетіння, яке штовхатиме фарбу в потрібну сторону. І ось — паличка, що пише, готова. Причому фарбу можна заливати яку завгодно. У тому числі й таку, ледве видиму, яку потрібно посипати спеціальним порошком, щоби все добре роздивитись.

— Ага, — сказала Ріві. — Яфін!

Керівник прогнувся в спині, повів плечима, а потім неквапом пішов на заклик.

Дошку Яфін довго розглядав. Провів пальцем по зламу.

— Десь ще, як мінімум, шматок, — сказав, зітхнувши.

У Ріві бажання розворушити збудований з дощок курінь тільки зросло. Їй почало здаватися, що вона вже бачила ці ледь помітні блискучі плями, але не звернула на них уваги і віддала парочці Новал-Рід. І на місці вона залишилася зусиллям волі. Ось якщо все витягнуть із сарайчика і не знайдуть… шкода, що цей мотлох так давно валяється в сарайчику, що шукати частини цілого за допомогою магії вже пізно.

Новал і Рід, мабуть, теж запідозривши, що Ріві могла пропустити такий непомітний розпис, почали нові дошки складати в інший курінь.

А коли поряд з двома почав рости і третій, шматок взяв і знайшовся.

— І що це таке? — спитав майстер Рід, змусивши параною Ріві радісно сколихнутися і завмерти в настороженій позі хижака, готового кинутися на здобич.

— Демони його знають, — зізнався Яфін. — Моїй аспірантці наснився дивний тип, який стверджував, що це треба неодмінно знайти у бібліотеці. Але його з бібліотеки, як виявилось, уже викинули. Гаразд, бери шматок, і потягли до лабораторії. Думаю, спочатку треба його очистити, потім підібрати реагент, потім знайти, де верх, де низ.

— Верх і низ? — здивувалася Ріві, яка найбільше хотіла в цей момент заткнути балакучого керівника аспірантури.

— Писати зазвичай починають згори, — усміхнувся Яфін.

І що сталося далі? Далі майстер Рід слухняно взяв дошку.

Клуб захисниць Яфін своїм найвищим словом залишив біля сарайчика, наказавши комусь збігати до завгоспу і запитати, чи можна весь мотлох спалити. А Новал бадьоренько пішов слідом за компанією, що йшла в лабораторію, вдавши, що його теж запрошували. І лише Вітар і Вірта вчинили правильно, з погляду Ріві. Вони обмінялися загадковими поглядами, взялися за руки та кудись пішли. В них, мабуть єдиних, були свої справи.