2

На превеликий подив Ріві, Яфін заніс любителя бодати каміння не через головні ворота школи. Він вважав за краще йти в обхід, до однієї з майже потайних хвірток. А ще обходити ворота почав здалеку, щоб точно не потрапити комусь на очі.

— Він небезпечний, — відповів на зацікавлений погляд Ріві. — А ще, певен, паперів, які дозволяють йому перебувати в нашому королівстві, він не має. А таке, знаєш, прощається лише випадково сюди потрапившим іномирцям. Та й тих рано чи пізно відловлюють, навіть якщо вони вирішують причаїтися в глухому селі.

— І що?

— Думаю, він особливо не заперечуватиме, якщо ми його розпитаємо, не викликаючи дізнавачів.

— Думаєш, він відповість на наші запитання?

— Ні. Думаю, він не скаржитиметься, якщо ми попросимо допомогти при розпитуваннях фахівця.

— Яфін!

— Зараз ми тихо віднесемо його до фахівця. Може, наш потерпілий навіть не помітить втручання.

— Яфін!

— Потім ми в будь-якому разі його сховаємо і зачекаємо на інших фахівців, які тихо заберуть його додому. І також розпитають.

— Яфін!

— А потім я таки наб'ю морду вашому червонорукавичнику, красунчику такому, з помітним перстнем. Я хотів її набити ще три роки тому, але якось не склалося, а потім мене відмовили. А тут прямо все збіглося. І головне, я віддразу запідозрив, що щось не так. І Варну надто наполегливо мене вмовляв взяти аспірантку, навіть погрожував, хоча зазвичай йому начхати, поки хтось не відвісить копняка. Причому неодноразово. Вважає за краще дозволяти аспірантам та керівникам самим розбиратися, хто кому потрібен і для чого.

— Яфін!

— Зараз віднесемо цього красеня і поговоримо. Розкажу тобі одну цікаву казку. Зважаючи на все, з продовженням.

— Стривай! — раптом осяяло Ріві. — Червонорукавичнику, з перстнем? Аталаро Боше?

— Йому самому, — легко підтвердив Яфін.

— І ти зможеш набити йому пику? — не втрималася від наступного питання.

Яфін подивився на неї здивовано. Потім широко посміхнувся і, навіщось озирнувшись, поділився таємним:

— У поєдинках я шість разів його переміг із восьми. Тож просто набити пику, ну навіть якщо він наб'є мені у відповідь — жодних проблем.

— О, — тільки й змогла сказати Ріві.

І вирішила, що більше не дивуватиметься. Взагалі не буде.

Вона старанно не дивувалася, коли Яфін затяг Бехтліша Булікару в окремий, невеликий будиночок шкільного завгоспу. Будиночок, схоже, взагалі переробили з якогось сарайчика. Або колись збудували як щось тимчасове, а завгоспу воно сподобалося. Місця всередині було небагато. Завгосп виявився великим чоловіком, який займав майже половину простору однієї з крихітних кімнат. І на притягнуте тіло він дивився дуже скептично.

— Треба покликати когось із лікарів, краще Велара, — сказав Яфін, зваливши Булікару на ліжко. — І нашого мозкома, що маскується під охоронця. Гадаю, йому буде цікаво.

— Що шукати? — діловито поцікавився незворушний завгосп.

— Чому він хоче нашкодити цій милій дівчині, — показав Яфін на Ріві. — А я поки що спробую позбавити її надлишків наївності. А то, судячи з її подиву, їй напевно розповіли якусь надто вже облагороджену версію того, що відбувається.

— І що відбувається? — зацікавився завгосп.

— Демони його знають. Але чомусь я впевнений, що один хитромудрий тхір вирішив повторити номер з використанням на свою користь чужого прокляття. І навіть сумнівів він не мав. Тому що він упевнений, що я просто палаю від бажання спокутувати провину.

— Це пророки, — сказала Ріві.

Яфін глянув на неї зі співчуттям, хмикнув.

— Боги, Ріві, чому ти вважаєш, що ваші пророки чимось відрізняються від наших служителів можливої ​​долі? Так, вони можуть побачити майбутнє. Варіант майбутнього, що відбудеться за якихось умов. Підказати, як не прогавити відповідний варіант теж можуть. Ще можуть розповісти, що вийде, якщо заслати одне дівчисько… до речі, чому саме тебе? Загалом, якщо відправити одне дівчисько під крильце до мене.

Ріві насупилась, прислухалася до дзвінкої порожнечі в собі, а потім зізналася:

— У мене є дар. Я вмію переконувати. Я вмію вловити той момент, коли зможу переконати. Його розвивати треба, але він є.

— Ага. І цього могло вистачити для того, щоб переконати когось іншого в тому, що тебе послали на мою душу, — кивнув Яфін. — Ти хоч телепат?

— Ні. Просто я можу чути дуже сильні емоції, як у дракона.

— Чудово. А вони навіть не здогадались захист тобі дати. Бажання набити тхору морду в мені тільки зміцніло. Ідемо, горе.

— І ти навіть не запідозриш, що я обманюю тебе? — вирішила здивуватися Ріві.

— Дівчино, тобі його не обдурити за всього бажання, — відповів завгосп. — Тобі замало років. І ти надто сильно саму себе боїшся.

***

Розповісти Ріві, яка вона дура Яфін вирішив у чиїйсь лабораторії. Очевидно в лабораторії зельєвара. Занадто багато довкола було різноманітних посудин, приладів для очищення, а посеред столу взагалі стояло щось підозріло схоже на саморобний самогонний апарат. Пропахло це приміщення травами та чомусь морською сіллю. Немов морська вода була основним інгредієнтом приготовлених тут зіллів.

Поки Яфін розвішував захист від підслуховування, Ріві озирнулася, чинно сіла на стілець і приготувалася слухати.

— Так, — сказав Яфін, зупинившись перед нею. — Почну здалеку. Якось я познайомився з ельфом. Молодим та привабливим. І ні, він мене не обдурив. Ні зовнішністю, ні дурістю, котру демонстрував. Просто я вирішив не звертати уваги, може він відпочити від чогось ось так ось вирішив. Я там також не працював. Я там байдикував. Тягався за однією спідницею, яка в результаті дала мені відворот, чомусь вирішивши, що я для неї недостатньо хороший. Чекав на друга. Ну, і так, по дрібницях, то рибалив, то в горах тинявся, то допомагав іншому другу упорядковувати сад. Ельф, треба сказати, в нашу компанію вписався непогано. Ну, ти напевно знаєш, яким він може бути чарівним.