Страшні-страшні таємниці

— Почекай, я зараз точно згадаю, мені потрібно просто зосередитися, — пояснювала Ріві, поки Яфін зв'язував любителя битися головою об каміння, вислухавши її плутану розповідь про те, що вона цього чоловіка вже десь бачила. Причому бачила за обставин, що не сприяють спокою.

— Х'є-х'є-х'є, — явно знущалася над нею чайка, що встигла повернутися і нахабно сісти на вершині каменю. Так нахабно, що навіть не відреагувала, коли її спробували прогнати, а потім і зловити.

— Зараз, мені потрібно просто...

І ні, від каменю вони нікуди не пішли. Навіть на кілька кроків не відійшли. Тому що порадуваний появою літуна Яфін прийняв естафету у Ріві, трохи поповзав навколо каменя, а потім, радісно вилаявшись, взяв і встромив ніж у землю. Заявив, що перервав ланцюг, і що практично улюблена аспірантка була щодо ритуальних малюнків права.

Що робити з незнайомцем, вирішити було важче. Поки було навіть незрозуміло, чи варто його тягти до школи. Може він спеціально зробив цей трюк, щоб туди потрапити. Ось Ріві й намагалася згадати, де ж його бачила, намагалася зловити за хвіст власні здібності.

Що робити із чайкою теж було незрозуміло. Вона явно чогось хотіла, може, навіть чогось зв'язаного з каменем, значками на ньому і навіть відкладеним ритуалом, що зводить навколо каменя щит. Може, цей щит мав звалитися після того, як вони розгадали загадку каменю. А тут раптом любитель бігати в польоті з'явився, щастя яке.

— Де я тебе бачила?

— Х'є-х'є-х'є!

— Та помовчи ти! Страх? Ні, швидше побоювання, він не погрожував, просто був небезпечний. Точно.

— Кия!

— Я дуже рада, що знаєш. Я зараз точно згадаю, майже зловила.

Яфін тим часом дов'язав свої силові петлі й уклав незнайомця поряд із каменем. Після чого присів, поклав блокнот на коліно і почав щось малювати. Або писати. Ріві навіть відволіклася на нього від несподіванки. І тітонька Шанес виявилася вкотре права. Якщо проблема вислизає, не треба намагатися її зловити і втримати, як слизьку річкову рибу. Потрібно завмерти і дозволити заспокоїтися воді. Ну, чи відволіктися від проблеми, дозволивши натягнутим ниткам дару послабитись. Тому що саме в той момент, коли Ріві відволіклася на Яфіна, з глибин пам'яті, нарешті, спливла аудієнція у короля. Точніше те, що їй передувало — довгі коридори та анфілади кімнат. Слуги в зеленому одязі. Купа незнайомців і незнайомок, одні з яких явно намагалися потрапити на очі батькові, інші намагалися його уникнути. І в одній із кімнат була ця людина. Він стояв ледь не посеред проходу, був одягнений у чорне, а ще позою демонстрував виклик. Позою та вухами. І навіть короткою стрижкою. Може, самим своїм існуванням.

— Бехтліш Булікара, — сказала Ріві. — Так, Бехтліш Булікара, людина, яка ненавидить, коли на нього дивляться з цікавістю. Робить вигляд, що його не хвилюють власні вуха і ненавидить, коли дивляться на них. Батько сказав, що небезпечний. Тому що сам себе вважає неповноцінним. І намагається всім довести, що це не так, що він кращий, ніж усі інші. Його навіть із палацу після чергової дуелі зі зламаними ребрами та пальцями не вигнали, бо так за ним стежити було простіше. За його діями.

— Схоже, не встежили. Не думаю, що він приїхав сюди заради прогулянки вздовж моря, — сказав Яфін і подивився на Ріві.

Якось так глянув, що вона зрозуміла, він не підозрює. Він точно знає, що вона приїхала не через навчання.

І, може, знав із самого початку.

Може не з самого, але потім уже знав, бо зараз знає.

— Так, — сказала Ріві.

Яфін усміхнувся, похитав головою і сказав:

— Потім. Зараз є справи важливіші.

— Важливіші?

— Чайка та камінь. Іди сюди, дивись, нічого не нагадує?

Ріві пересмикнула плечима, відганяючи бажання закричати, вчепитися в його волосся і щось вимагати. Щось незрозуміле для неї самої вимагати. Сказати правду, чи що? Покаятися? Тріснутися головою об камінь?

Хоча два непритомні тіла — це буде вже занадто.

— Зараз, — видихнула вона і підійшла.

Те, що намалював Яфін, було трохи схоже на ритуальний малюнок зі сну. Але символи не співпадали. У центрі взагалі було два місяці — тяжіння та утримання.

— Щити, так? — спитала Ріві.

— Так, ті, що перетікають один в одного. Не надто сильні, раз їх так запросто зруйнували. Може взагалі якийсь експеримент. І тоді наш камінь у цьому чудовому розкладі — лише дошка для записів. У когось була цікава теорія, яка взяла та спрацювала. Мабуть, теорія про відкладений ритуал, який спрацьовує за певних умов, щось має стати каталізатором, розумієш?

Ріві кивнула, чого незрозумілого.

Втім, незрозуміле є. Звідки чайка знала про каталізатор, де його взяла і як, демони її зжерли б, зуміла скористатися?!

— Так, ритуал спрацював, щити піднялись. Чудова пастка, по суті, вийшла. Або захист на крайній випадок, коли головне доповзти до певного місця, кинути іскру, що ледь тліє, в потрібний вузол і можна прилягти, відпочити і почекати, поки резерв відновиться. Ось лише була одна проблема. Наш експериментатор розумів, що його щити слабкі. А ті, що сильні, чомусь прив'язати до цього ритуалу не зміг. Тому став експериментувати, замінюючи символи наскільки це можливо. А щоб не піти другим колом, писав випробувані на камені.

— Кейя-а-а-а! — явно схвалила чайка.

— Я б так само зробив, — зізнався Яфін. — Не дошку ж із собою тягати. А блокнот можна й забути, не повертатись же за ним.

— Х'є! — знову підтримала його чайка.

Яфін їй явно подобався більше, ніж Ріві.

— Так, а у школі на основі цього ритуалу було зроблено щось зовсім інше. Адже щити були слабкі. І комусь довелося вигадати щось інше. Не знаю навіщо. Для захисту? Боявся, що інакше його дослідження ніхто так і не продовжить? Ще щось? Розумієш, Ріві, колись цей берег був досить небезпечний. І ця школа була ще й фортецею. Це була саме старша школа. Тут було багато водників. Водники люблять море, люблять багато води, дещо без моря взагалі не здатні зробити. Деякі без такої великої води не здатні переступити якийсь рубіж. Отже, школа тут була потрібна, хоч берег і був небезпечний. Набіги часто траплялися. Так. А перед тим, як ця школа на тривалий час виявилася замкненою, трапилася велика війна, на яку якось ніхто не розраховував. І ті, кого ця війна застала у школі, у якийсь момент зрозуміли, що не врятуються. Вони й учнів ледве зуміли врятувати. А розуміючи, що не врятуються, вони навряд чи стали б займатися якоюсь нісенітницею. Те, що створив твій ельф зі снів, мало якийсь сенс, і було для нього дуже важливим.