3

— Ось так і живемо, — згадав про одну зі своїх улюблених фраз Яфін і, схоже, навіть не зрозумів, чому Ріві смикнулась і почала з підозрою оглядатися.

Камінь нічого не дав у сенсі розуміння, як вибратися з пастки. Хоча явно був її частиною, не дарма ж його хтось мало не повністю замалював символами. Ельфійськими упереміш із місцевими.

— Може, спробуємо розшифрувати? — невпевнено спитала Ріві.

Їй хотілося хоч щось робити. Тому що сісти на траву і просто чекати чомусь здавалося неправильним рішенням.

Яфін хмикнув, дістав з кишені блокнот, пишучу паличку і відповів:

— Давай спробуємо. Люблю розгадувати ребуси.

Частину символів час не пощадив, і вони частково стерлися.

Щодо деяких Ріві та Яфін навіть посперечалися трохи. Надто вже ельфійський «світанковий промінь» схожий на місцевий «маятник». Зовнішньо схожий. А зміст у них вкладений зовсім різний. Промінь — починання. Маятник — маятник і є.

— Щось воно мені нагадує, — зізнався Яфін, коли всі символи, начебто правильно і можливо, в потрібній послідовності були перемальовані в блокнот. — Тільки не знаю, що. Якщо згадати твої сни та інші пригоди, це, напевно, щось пов'язане з ритуалами. А в ритуалах я так собі.

— Потрібна бібліотека, — сказала Ріві, згадавши, що саме туди її ельф зі сну посилав. — Може, ще спробуємо щось пошукати? Живильні лінії.

— Шукай, — дозволив Яфін і сперся спиною на камінь, продовжуючи розглядати символи в блокноті. Наче вони могли чарівним чином взяти і скластися на щось зрозуміле.

Ріві тихенько пирхнула, присіла і поклала долоні на траву, вирішивши спочатку просто послухати.

Ну, не будуть щоразу після цього вистрибувати з-під землі дохлі рисі. Тим більше, що тут і дуба немає.

***

Якщо в людини всі думки зайняті якоюсь однією проблемою, вона в будь-чому здатна побачити зв'язок з нею.

Бехтліш про це чудово знав. Сам кілька разів користувався цим прийомом для своїх цілей. Але чи падіння з висоти так на нього вплинуло, ну не дарма ж та лікарка стверджувала, що йому поки що потрібно лежати і поменше рухатися. Чи те зміцнювальне зілля, яке він сам для себе приготував за рецептом, записаним на клаптику паперу — у такі зілля часто потрапляють інгредієнти, здатні так чи інакше помутити розум. Чи то просто день був такий невдачливий. Чи терпіння остаточно закінчилося.

Загалом, причин могло бути безліч. А результат вийшов один. Бехтліш в черговий раз побачив дівчисько, яке наче знущалося з нього. А може й не наче. Може навмисно. Мало що їй сказали пророки, батько і сам король. Може це Гадюка не змогла дізнатися всього, а дівчисько якраз має повноту інформації.

Загалом, Бехтліш побачив, що дівчисько знову кудись іде. Цього разу ще й у супроводі того самого мага, якого побачив у своєму видінні хтось із особистих пророків короля. А це, на думку Бехтліша, було дуже погано. Тому що це щось означало. Не могло не означати. Може, у тій стародавній школі ця парочка якраз знайшла щось, що напророкував пророк. І тепер збираються прямо звідси вирушити на сусідній материк. Просто відходять подалі від стародавнього будинку, щоб спотворень було менше при відкритті порталу.

І ні, дівчисько відкривати портали точно не могло.

А ось любитель вирощувати грибні медузи, на думку Бехтліша, міг встигнути навчитися чому завгодно. Часу мав багато. А ще місцеві мають свій, дуже оригінальний спосіб для подорожей світом, через якийсь інший світ. І Бехтліш до свого сорому в цьому способі зовсім не розбирався. Так що парочка вирішила прогулятися для того, щоб скористатися саме ним. І тоді, встигни він навіть послати попередження, нічим воно вже не допоможе. Бо місцевий спосіб відстежити навіть Гадюка не зможе.

— Прокляття, — пробурмотів Бехтліш і пішов слідом за парочкою, приховуючи свою присутність, насамперед від дівчинки.

А пара йшла собі, йшла. Потім зайнялася якимось дивним дресируванням птаха, демони їх знають, навіщо вона їм знадобилася.

— Може, здібності заразом вирішили потренувати? Чи в жертву її принесуть? Світу, яким вирішили пройти, плутаючи сліди.

Птаху вони не давали далеко відлетіти. І іноді Бехтлішу навіть здавалося, що це він їх веде, а не вони з неї знущаються. Але він відмахувався від цих думок, як від тих, що не мають значення. І вперто йшов далі, хоча почало нудити. Чи через недоліковану травму, чи через особисто приготоване зілля.

І коли парочка нарешті зупинилася, він був радий. Бо відчував, що далеко вже не дійде, що треба терміново відпочити. А краще б поспати, але спати, на жаль, не можна було. Потрібно було спостерігати за тим, чим займається дівчисько зі своїм учителем. І діяти за обставинами.

Бехтлішу дуже хотілося, щоб метою цього походу було дресирування чайки. Але в це чомусь не вірилося. А в те, що дівчисько спеціально його зіштовхнуло зі скелі, щоб втекти на рідний материк, доки він відлежується — вірилося. І тоді все погано. Бо король усе знає, бо пророк побачив надто багато. І Гадюку, певно, вже придушили.

— Так, заспокойся, — похмуро сказав собі Бехтліш. — Якщо всі вони знають, то навіщо всі ці складності? Навіщо кудись відправляти дівчисько? І чому досі мене не спіймали? Ні, пророки настільки чітко бачити не вміють і я маю захист від їхнього погляду.

А парочка тим часом підійшла до каменю, злякала чайку, дозволивши їй нарешті полетіти. І підняла навколо себе та каменю щити.

— Прокляття, — промимрив Бехбліш.

Схоже, вони все ж таки зібралися відкривати дивний портал в інший світ. Інакше навіщо щити? Тільки проти того, що може з цього порталу вискочити чи вилетіти, щоб по цьому світу не поширювалося.

— Прокляття.

Вставати на ноги та йти? Так вони навіть якщо сильно зайняті приготуваннями, напевно помітять.

Бехтліш насупився, подумки обізвав Гадюку так, як вона заслуговувала, і відправив їй попередження. У разі чого ця погана жінка навіть усупереч своїй волі хоч би за нього помститься. А потім Бехтліш поповз до щитів. Повз повільно. Довго. Але вперто.